45. Проблеми релігійного життя в сучасній Україні

Україна сьогодні – це поліконфесійна держава, на теренах якої діє 26,1 тис. релігійних організацій, 105 церков, релігійних конфесій, різноманітних напрямків і течій.

За роки незалежності релігійна мережа країни збільшилась удвічі. Зокрема, кількість центрів і управлінь церков зросла зі 104 до 286, монастирів – збільшилася на 235 одиниць і нараховує нині понад 290. Крім цього, майже в одинадцять разів зросла кількість доброчинних місій, їх діє близько 230. Завдяки активній діяльності в Україні 135 вищих і середніх духовних навчальних закладів, кількість яких збільшилась з 1991 р. майже у вісім разів, близька до розв’язання проблема церковних кадрів.

Найбільш суттєві зміни сталися в мережі православних релігійних громад, які зі 13 019 досягли кількості більшої, ніж 25 тис. Найбільше осередків віруючих утворилось у 2000 р. – ювілейному для християнства – 1776 громад.

Надзвичайно швидкими темпами розвиваються в Україні релігійні громади трьох православних церков і релігійні громади протестантського напрямку.

Українська держава створює необхідні умови й для розвитку релігійного життя національних меншин. Кількість громад, які діють на етноконфесійній основі, за роки незалежності зросла майже у вісім разів. Половину з них (402) становлять релігійні громади мусульман, 229 – громади іудаїзму, 104 – релігійні громади Закарпатської (угорської) реформатської церкви, 40 – релігійні громади Німецької євангелійсько-лютеранської церкви, 17 – парафії Вірменської апостольської церкви. На теренах України діють також поодинокі релігійно-етнічні громади корейців, шведів, чехів, кримчаків, караїмів та інших національних угруповань.

Церковне керівництво та віруючих турбує і недостатня забезпеченість релігійних організацій культовими спорудами. Лише 75,5 % сучасних релігійних громад забезпечені культовими спорудами.

Однак слід зауважити, що активне будівництво культових споруд та повернення віруючим колишніх храмів, які використовуються не за призначенням, протягом останніх років значно пом’якшило цю проблему. За роки державної незалежності України віруючим повернуто 3,4 тис. релігійних об’єктів і понад 10 тис. предметів культового та церковного вжитку, що використовувалися не за призначенням. Кількість культових будівель і пристосованих для здійснення богослужінь приміщень, якими користуються релігійні організації, збільшилася майже до 18 тис. До того ж, серед 13 тис. діючих храмів – 3723 є пам’ятками архітектури. За роки незалежності збудовано майже 3 тис. релігійних споруд, а на стадії будівництва перебуває ще близько 2 тис.

Сьогодні в Україні залишається ще 320 типових культових споруд, які не використовуються церквою, але на 210 з них релігійні організації поки що не претендують.

Демократичні перетворення в Україні надали також релігійним організаціям широких можливостей і в здійсненні їхніх міжнародних відносин з одновірцями за кордоном. Лише впродовж останнього року Україну відвідало майже 15 тис. іноземців з метою проповідницької, гуманітарної, доброчинної діяльності та викладання в духовних навчальних закладах. Велика кількість іноземних громадян відвідали Україну для здійснення паломництва, участі в міжнародних релігійних форумах – конференціях, семінарах тощо.

Найбільша кількість представників зарубіжних релігійних центрів і організацій приїздила зі США, ФРН, Скандинавських країн, Ізраїлю та Великої Британії. Іноземні релігійні центри, місії та братства проводять значну благодійницьку й просвітницьку роботу. Все це позитивно сприймають наші громадяни.

Однак релігійна ситуація в Україні оцінюється нині не тільки за вищезгаданими параметрами. Доводиться констатувати, що релігійну ситуацію в Україні ускладнює наявність певної міжконфесійної нестабільності, напруженості та конфліктності в релігійному середовищі. На наш погляд, лінії протистояння нині схематично позначаються так:

• православно-католицька, тобто відсутність цілковитого порозуміння між українським православ’ям, з одного боку, та римо-католиками і, особливо, греко-католиками – з другого;

• міжправославна, тобто відсутність тісної співпраці й толерантних взаємин між православними церквами: УПЦ, УПЦ (КП) та УАПЦ;

• наявність суперечностей між традиційними для України релігіями та неорелігіями.

Причини таких релігійних взаємин досить глибоко коріняться в національному, релігійно-догматичному й історичному контекстах. Значною мірою вони підсилені сучасною соціально-політичною та економічною ситуацією в країні.

У наш час серед кліру православних церков і мирян України йде мова про прагнення до створення єдиної Помісної української православної церкви. На вирішення цього питання були спрямовані звернення до Вселенського патріарха Варфоломея із закликом сприяти цьому процесові та звернення до державного керівництва України з цього ж приводу.

Ідея об’єднання православних церков в єдину Помісну православну церкву наразі не набула практичного втілення. Сторони мають принципово відмінні позиції щодо засад і термінів об’єднання та перспектив канонічного одержання автокефалії в майбутній об’єднаній церкві.

Вочевидь, що об’єднання православних церков може відбутися лише на засадах церковної солідарності та не повинно охоплювати як визначальні політичний, етнічний та мовно-культурний компоненти. Українська держава, що безумовно зацікавлена в об’єднанні православних церков, має досить обмежений набір важелів впливу щодо дієвого розв’язання цих проблем.