14. Зороастризм – етнічна релігія стародавніх народів Ірану

У першій половині II тис. до Р. X. починається розселення арійців на території Малої, Середньої, Південної Азії та Індостану. Це прискорило розвиток давньоіранської та давньоіндійської цивілізацій і виникнення й формування двох етнічних релігій – зороастризму (парсизму) та індуїзму.

Зороастризм – це релігія, яка виникла на території Стародавнього Ірану (Персії, Середньої Азії та Азербайджану) в VII-VI ст. до Р. X. і засновником якої вважається пророк Заратустра (Зороастр).

Заратустра походив з родини священнослужителів. Із семи років він вивчав давню релігійну традицію. У тридцятирічному віці отримав Одкровення під час набирання води для виготовлення священного напою – хауми. Облитий потоком чистої води, в ранковому повітрі він побачив сяючого бога Благої Думки, котрий привів його до Ахурамазди, що передав йому своє вчення: бути чистим душею, правдивим словом і думками та не бути користолюбним. За проповіді цього вчення серед людей Заратустра був визнаний пророком.

Зороастризм ще називають маздаїзмом за іменем головного бога Ахурамазди. Це була перша релігія, вчення якої пророк одержав від єдиного Бога.

Формувався зороастризм в умовах жорсткої боротьби племен східного Ірану та був покликаний ідеологічно обґрунтувати перехід від кочового способу життя до землеробства й осілого скотарства через політичне об’єднання розрізнених племен у єдину державу. Для цього була потрібна монотеїстична релігія.

Священною книгою зороастризму є Авеста. Вона створювалася в різних місцевостях Ірану впродовж багатьох віків і остаточно сформувалася в І тис. до Р. X.

Основною ідеєю Авести є непримиренна боротьба світлого (його уособлює добрий Бог Ахурамазда) й темного начал (його уособлює злий бог Анхра-Майнью). Вони визнані рівноправними творцями світу. Між ними точиться запекла боротьба, в яку втягнуті й люди. Згідно з Авестою, добрий Бог не відповідає за зло світу, оскільки воно породжене незалежною від нього силою.

Авеста структурно складається з чотирьох частин. Перша частина розповідає про створення світу й історію людства. Друга частина описує порядок здійснення релігійних церемоній. Третя містить тексти молитов, звернених до богів. Четверта частина роз’яснює способи захисту від злих духів, формули проклять. Змістом окремої п’ятої частини є судження про природу речей, кінець світу, прихід і утвердження вічного добра на Землі. Коли зороастризм став державною релігією могутніх імперій, культ ускладнився та набув особливої пишності. Було споруджено величні храми з вівтарями, зверненими на південь.

Основу релігійно-морального вчення зороастризму становить тріада: добрі помисли, добрі (правдиві) слова та добрі вчинки. Справжній віруючий не може бути пасивним, безвідповідальним і бездіяльним. Зороастризм не визнає чернецтва, пустельництва, аскетизму та вбачає в них перемогу сил зла над людським духом.

Обов’язковим елементом зороастрійського культу є богослужіння й молитви. Під час богослужінь відбувається символічне жертвопринесення. Богам приносять у жертву сік особливої рослини, а також прісний корж і фрукти. Жертовну їжу мають право готувати лише жреці з принесених віруючими продуктів. Частину її спалюють на вогні з особливими церемоніями, а іншу споживають жреці та віруючі. Під час цієї церемонії священики читають Авесту.

Зороастрійці носять спеціальні елементи одягу, що свідчать про їхню належність до цієї віри – натільну сорочку, розписану зірками з невеликим гаманцем біля комірця на знак того, що віруючий все життя мусить збирати добрі думки, слова та справи.

Зороастрійський культ передбачає багато свят, але особливо урочистим є святкування Нового року, що відбувається в день весняного рівнодення.

Зороастризм, нечисленні послідовники якого живуть і нині в Ірані, свого часу вплинув на формування іудаїзму, християнства та деякі єретичні вчення християнської доби. Він також існує у формі парсизму – релігії іранських зороастрійців, які, переселившись до Індії, зберегли там елементи зороастрійського культу.