18. Синтоїзм

Синтоїзм – це традиційна релігія японців, яка нині співіснує в Японії з буддизмом, конфуціанством і християнством. Синто (буквально – шлях богів) бере початок у VІ – VПІ ст. в центрі культу Аматерасу – сонячної богині, ім’я якої означає “та, що освітлює небо”. Від неї починали свій родовід японські імператори. Важливою особливістю синтоїзму є специфічний культ предків (боги камі), котрих треба вшановувати не лише з поваги та вдячності, а й через побоювання, щоб вони не наробили лиха нащадкам.

Камі – тільки японські боги, в них вірять лише японці. Ставлення до різних богів неоднакове: одних – сильних, добрих – поважають, інших – кволих, злих – зневажають. Уявляють їх людьми, звірами, птахами, горами, ріками, травами чи деревами. Усе незвичайне викликає благоговіння та страх. Усе це – камі, наділені надприродною силою.

Синтоїстський храм має дві обов’язкові частини: святилище, де зберігається священний предмет, в якому перебуває божество, та зал для тих, хто прийшов помолитися. Будівлі споруджують у чіткому храмово-архітектурному стилі. Зображень богів нема, але бувають зображення тварин – лисиць, мавп, оленів, тигрів та ін., у яких втілені божества. Крім храмів, споруджують і невеликі вівтарі в будинках віруючих. Перед ними теж читають молитви, мета яких – викликати задоволення конкретних камі, зробити їм приємне, нагадати про свою повагу та відданість, принагідне висловивши їм своє бажання.

Щоби мати духовний сан (стати каннусі), потрібно закінчити відповідний навчальний заклад, отримати один з чотирьох ступенів освіти. Жінки теж можуть стати каннусі, але це трапляється дуже рідко. У храмі каннусі носять біле кімоно, білу спідницю та чорну шапочку. Поза храмом – одяг звичайний.

Із синтоїзмом пов’язане буденне життя японця – народження дітей, початок їхнього навчання та повноліття, заручини, укладання шлюбів, спорудження будинків тощо. У всіх цих випадках дбають про камі та духів предків. Синтоїстські вірування глибоко проникли в життя й побут японців, але це не заважає їм звертатись і до інших культів, зокрема, до буддизму та християнства.

Тривале співіснування синтоїзму, передусім, з буддизмом зумовило розподіл функцій цих релігій у житті японського суспільства. Домашні обряди, а також ті, що пов’язані з народженням дитини та шлюбом – це сфера синтоїзму, а поховальний культ – царина буддизму.

19. Іудаїзм

Іудаїзм – одна з найдавніших етнонаціональних релігій, що започаткувала ідею єдиного Бога-творця та володаря Всесвіту, поширена, здебільшого, серед євреїв.

У давнину євреями (з давньоєврейськ. “ібрім” – “ті, що походять із-за Євфрату”) називали групу західносемітських племен хапіру, що в III тис. до Р. X. перекочували з Аравійського півострова до Палестини (в землю Ханаанську). Серед інших народів, які з часом прийняли іудаїзм, слід назвати тюркський народ хозарів, ефіопські племена фалаша та ін.

Згідно з Біблією, в 2085 р. до Р. X. відбулася зустріч прабатька євреїв Авраама з Богом Ягве, котрий оголосив цьому праведному чоловікові, що його нащадки будуть богообраними серед усіх народів світу. Після цієї події Авраам переселився з Месопотамії до Ханаану. Онук Авраама Яків разом із дванадцятьома синами та їхніми сім’ями перебрались у долину Нілу. Згодом добровільне переселення перетворилося на рабство.

Близько 1250 р. до Р. X. їхній нащадок – Мойсей – вивів євреїв з єгипетського полону на землю, обіцяну Богом, до гори Сіон (на Синайському півострові). Це описано в п’яти перших книгах Старого Завіту, котрі ще називаються П’ятикнижжям Мойсея, чи Торою. На цій землі було створено міцну єврейську державу, що досягла свого розквіту за царя Давида, а потім за його сина Соломона.

У процесі становлення та зміцнення єврейської держави формувалась і релігія євреїв. Вона отримала назву іудаїзму через те, що бог Ягве, котрому стали поклонятися всі євреї, раніше був покровителем наймогутнішого племені Іуди. У єврейській державі, що утворилася завдяки об’єднавчій діяльності вождя цього племені Іуди, Ягве був покровителем державних і військових справ. У 960 р. до Р. X. в Єрусалимі було збудовано Храм бога Ягве. Цей храм проіснував до 586 р. до Р. X.

У 587 р. до Р. X. вавилонський цар Навуходоносор захопив Єрусалим, повністю зруйнував місто, а мешканців забрав у полон до Вавилону. За цей час загинуло безліч громадян Ізраїлю, була спустошена їхня земля. Був також зруйнований і споруджений Соломоном Єрусалимський храм бога Ягве.

У 70 – 73 рр. римляни практично знищили державу Ізраїль. Загинуло понад мільйон людей. Відтоді єврейський народ став існувати без царя та був розсіяний по різних провінціях Римської імперії. В’їзд євреям до Єрусалиму заборонили під страхом смерті. Тільки один раз на рік, у день поразки повстання 70 р., їм дозволялося прийти до фундаменту зруйнованого храму та поплакати біля нього. Від того часу й бере свій початок традиція плакати біля стіни плачу.

Старий Завіт свідчить про розвинуте єдинобожжя в єврейського народу, яке не мало собі подібних серед вірувань давнього світу. За їхніми віруваннями, Бог є всемогутній, люблячий, благий і справедливий. Він творець усього сущого. Бог, через обраність євреїв, благословить і спасе обраний народ Ізраїлю. І тоді Месія з роду Давида прийде спокутувати гріхи людства та правити як цар усіма народами.

Зі знищенням храму місцями молитовних зібрань більшості іудеїв стали синагоги. Синагогу (з грецьк. synagoge – будинок для зборів) будують завжди на кошти релігійних громад і пожертви. Зазвичай, це приміщення чотирикутної форми, поділене колонами на три відділення. Посередині ставлять лави для віруючих, кафедру рабина (священика) та, головне, спеціальну шафу для зберігання пергаментних сувоїв Тори. Релігійну громаду можуть утворити не менше від десяти віруючих чоловіків-іудеїв. Синагога слугує не тільки місцем богослужінь, а й своєрідною школою та центром громадського життя.

Під час богослужіння чоловіки одягають спеціальні головні убори та білі шарфи. Віруючі євреї носять головні убори, не знімаючи. Особливе значення в іудаїзмі мають молитви, в яких мова йде про нескінченні біди та страждання єврейського народу.

Священиків в іудаїзмі називають – рабини. Вони замінили іудейських жреців (левітів) і вимагають суворо дотримуватися релігійних догм, які стали регламентувати навіть незначні моменти щоденного життя та побуту євреїв.

Святе Письмо іудаїзму відоме за давньоєврейською абревіатурою як ТаНаХ. Воно складається з Тори (П’ятикнижжя Мойсеевого), Невиїм (від єврейськ. – “пророки” – 21 книга) та Хетувім (від єврейськ. – “писання” – 13 книг).

Датою остаточного оформлення Тори Єздрою вважають 444 р. до Р. X. Сюжети Тори – це створення світу, людини, вигнання Адама та Єви з Едему, всесвітній потоп, життя праотців єврейського народу (Авраама, Ісаака та Якова), єгипетське рабство та вихід з нього під проводом пророка Мойсея, отримання скрижалей завіту (угоди між Богом і його народом).

У всіх описаних подіях ідеться про постійну присутність Бога в історії стародавнього людства та нащадків Авраама – єврейського народу. Без Бога, Тори та євреїв іудаїзм неможливий – так можна визначити специфіку цієї релігії.

На доповнення до Тори було укладено збірник правових норм, який отримав назву Мішна (від єврейськ. – “повторення”). У IV – V століттях амараїми (від єврейськ. – “ті, хто тлумачать Мішну”) додали до Мішни нові законодавчі положення, що отримали назву Гемара (від єврейськ. – “завершення, закінчення”). Обидва збірники разом складають Талмуд – основу віровчення іудаїзму.

Спасіння іудей досягає через суворе дотримання 613 приписів (365 заборон і 248 повелінь). Якщо стисло викласти сутність іудаїзму, то можна навести одну заповідь, яку проголосив пророк Амос: “Наверніться до Господа – і будете живі”.

Одна з найхарактерніших рис іудаїзму – відзначення щорічних свят, у яких беруть участь усі віруючі. Релігійні свята в іудаїзмі пов’язані з історією євреїв та їхніми есхатологічними уявленнями. Свята супроводжуються богослужіннями й обрядами. Розглянемо найважливіші іудейські свята.

Рош Гашан (свято Нового року) відкриває річний цикл єврейських свят і припадає на вересень-жовтень. У цей день Бог Ягве оглядає все, підраховує, записує, а судного дня виносить вирок. Усі новорічні дні мають бути віддані етичному та духовному переосмисленню життя й підготовці до свята Йом Кіпур.

Йом Кіпур (день Спокути) – це головне свято в іудаїзмі, що символізує очищення від гріхів, скоєних протягом року. Настає воно на десятий день після свята Рош-Гашан. У цей день належить просити пробачення у скривджених, відшкодовувати завдані матеріальні збитки, вибачати образи, каятися в гріхах і просити в Бога прощення.

Суккот (свято кущів) відзначають восени, після жнив і збору винограду. Триває воно тиждень і символізує вдячність Богові за врожай та вихід євреїв з Єгипту, коли Бог, вивівши їх із пустелі, поселив у кущах. Вісім днів повинні тривати молебні, учасники яких помахують на честь Бога зеленими гілками верби, мирту та пальми. Рабини в ці дні закликають євреїв повернутися на землю батьків, до Ізраїлю – духовного центру іудаїзму.

Хануку святкують під час зимового сонцестояння. Воно продовжується теж вісім днів і покликане нагадати віруючим про запалювання перших свічок в Єрусалимському храмі. Основне в обряді – запалювання ханукальних свічок з додаванням щовечора однієї свічки.

Пурим відзначають у лютому-березні на честь спасіння єврейського народу від знищення перським царем Артаксерксом. Свято стверджує богообраність єврейського народу та належить до веселих свят. У цей день євреї обмінюються подарунками.

Песах – найпопулярніше єврейське свято, що припадає на березень-квітень і триває сім днів. Песах – це сімейне свято. Євреї вірять, що в одну з ночей прийде предтеча месії – Ілля, а за ним і сам месія. Після цього Бог Ягве поверне обраному єврейському народові його колишні силу та славу.

Шабат – щотижневе свято суботи. У Талмуді записано 39 дій, що їх не можна здійснювати в суботу. Святкування суботи бере свій початок з Біблії. Згідно зі Старим Завітом, Бог створював світ шість днів, а на сьомий відпочивав, тому в останній день тижня – у суботу – потрібно відпочивати.

Окрім свят, в іудаїзмі існує багато релігійних обрядів.

Обрізання – найбільш значущий іудейський обряд. Він символізує союз Бога з єврейським народом. Згідно з ним, усім хлопчикам на восьмий день після народження необхідно здійснити обряд обрізання. Відповідно до Талмуду, цей обряд відображає належність новонароджених хлопчиків до богообраного народу, виділення євреїв з-поміж інших народів.

Інші обряди також пов’язані з ідеєю виділення євреїв. Приміром, на помешканні віруючих євреїв прибивають філактерію (коробочку з молитвами на пергаменті), щоб до житла не проникла нечиста сила. Такі ж амулети прикріплюють до лоба та лівої руки віруючих під час молитви.

Ритуальне омивання рук рабини приписують віруючим напередодні суботи та інших релігійних свят перед кожною молитвою. Здійснюють його у мікві – спеціальному посуді (басейні) з дощовою чи джерельною водою, що змиває весь бруд світського життя.

Хасидизм як напрям в іудаїзмі

Термін хасидизм походить від давньоєврейського слова “хасид”, яке означає “благочестивий”. Як релігійний рух, хасидизм виник у першій половині XVIII ст. серед євреїв Галичини, Поділля та Волині.

Засновником і першим цадиком (пророком) хасидизму був Ізраель бен Єліезер (1700 – 1769 рр.), який став відомий як Баал Шем Тов (той, що володіє божим ім’ям). Баал Шем Тов навчав, що світ створений з Божества та є його проявом. Бог перебуває і в найдрібніших речах, і у вищих проявах людського духу, він постійно втручається в усі земні справи.

Хасидизм, як учення, звернутий до простої людини. Він стверджує, що справжнім праведником є той, хто піклується про ближнього. Люди через любов до ближнього приходять до Бога. Тож до кожної людини потрібно ставитись як до праведника, бо ніхто не падає настільки низько, щоб не міг знову піднятися до Бога, тобто “пізнати себе як прояв Божества”. Саме це і є, згідно з ученням хасидів, метою життя кожної людини. Наприклад, у невеличкій хасидській оповідці “Найважче питання” цадик Зуся перед смертю каже: “На тому світі мене не спитають: “Чому ти не був Мойсеєм?” Мене спитають: “Чому ти не був Зусею?”.

Однією з особливостей хасидського вчення є віра в пророків. Хасиди вірять, що в стані самозбудження можна досягти ясновидіння, чудодійства та навіть стати пророком, якого обожнюють віруючі. Діяльність цадиків подібна до творчості Бога. Цадики запевняли віруючих, що Бог керує світом за їхніми порадами, закликали до послуху та покори. Вони активно сприяли запровадженню спокутування гріхів за допомогою щедрих приношень духівництву.

Хасидизм був реформаторським рухом. Послідовники хасидизму відмовлялися від іудейського аскетизму, спрощували порядок здійснення молитов, сповідалися в духовних наставників, робили цадикам різноманітні приношення, стали вживати тютюн, міцні напої.

Прихильники хасидизму мешкають в усьому світі, зокрема й в Україні. В містах Умані та Бердичеві є священні місця хасидизму.