- •Релігієзнавство
- •2007 Рік Зміст
- •1. Релігієзнавство як сфера гуманітарного знання
- •2. Категорії, методи та принципи релігієзнавства
- •3. Зародження та розвиток релігієзнавчих ідей
- •4. Сучасні концепції та підходи до пояснення релігійного феномена
- •II. Психологічні теорії
- •III. Теологічний (богословський) підхід
- •IV. Філософсько-соціологічні теорії
- •5. Проблема визначення сутності релігії
- •6. Передумови виникнення релігії
- •7. Структура релігії
- •8. Функції релігії в суспільстві
- •9. Класифікація релігій світу
- •10. Ранні історичні форми вірувань
- •11. Первісні вірування східних слов’ян
- •12. Релігійні уявлення Стародавнього Сходу
- •13. Релігії Стародавніх Греції та Риму
- •14. Зороастризм – етнічна релігія стародавніх народів Ірану
- •15. Індуїзм
- •16. Джайнізм і сикхізм
- •17. Конфуціанство
- •18. Синтоїзм
- •19. Іудаїзм
- •20. Буддизм – історично перша світова релігія. Основні положення її віровчення та культу
- •21. Соціально-економічні умови виникнення християнства
- •22. Особливості християнства
- •23. Великий церковний розкол у християнстві
- •24. Православ’я
- •25. Початок християнства на землях Київської Русі та її хрещення
- •26. Сучасний стан православ’я в Україні
- •27. Католицизм
- •28. Українська греко-католицька (уніатська) церква
- •29. Лютеранство
- •30. Кальвінізм
- •31. Англіканська церква
- •32. Церква євангельських християн-баптистів (єхб)
- •33. П’ятидесятництво
- •34. Адвентизм
- •35. Єговізм (Свідки Єгови)
- •36. Іслам: особливості віровчення та культу
- •37. Основні течії в ісламі
- •38. Іслам в Україні
- •39. Нові релігії на конфесійній карті України
- •40. Неохристиянські релігії
- •41. Релігійні організації орієнталістського спрямування
- •42. Синтетичні релігії
- •43. Езотеричні релігії
- •44. Відродження язичництва в Україні
- •45. Проблеми релігійного життя в сучасній Україні
- •46. Принципи та моделі державно-церковних відносин
- •47. Законодавче закріплення свободи совісті в Україні
- •48. Основний зміст Закону України
- •Список використаної літератури
- •Короткий словник релігієзнавчих термінів
2. Категорії, методи та принципи релігієзнавства
Релігієзнавство, як і будь-яка галузь наукового знання, має свій категоріально-поняттєвий апарат. Категорії, відображаючи ґрунтовні закономірні зв’язки й відношення, є найбільш істотними поняттями для предмета релігієзнавства, його конструкційними елементами. Вони є результатом пізнання духовної сфери суспільного життя. У категоріях зміст предмета релігієзнавства набуває розгорнутого відображення.
Категорії релігієзнавства – це найбільш загальні поняття, що відображають суттєві та закономірні зв’язки й відношення, які розкривають сутність релігійного феномена.
У релігієзнавстві існують різні підходи до класифікації категорійного апарату. Найоптимальнішим, на нашу думку, є поділ усіх категорій і понять на дві групи: філософські та власне релігієзнавчі.
Категорії релігієзнавства цілісно охоплюють систему “світ – людина – релігія”. Тож вони постають у різних вимірах: філософському, соціально-психологічному, історичному й загальнонауковому. При цьому всі категорії та поняття функціонують у єдиній системі, виконуючи важливі світоглядно-методологічні й пізнавальні функції.
Будь-яка сфера наукового знання передбачає наявність системи шляхів, прийомів і способів вирішення певних пізнавальних проблем, які і є методами релігієзнавства.
Методи релігієзнавства – це шляхи вирішення проблем, які виникають під час вивчення релігійного феномена.
Релігієзнавство в нашій країні використовує, переважно, діалектичний метод, який дає змогу розглядати проблеми релігій у динаміці, тобто в процесі їхніх становлення й розвитку, в їхньому взаємозв’язку між собою та з процесами і явищами інших сфер суспільного буття. Охоплюючи релігію в усіх її зв’язках і проявах, цей метод допомагає виробити найзагальніші поняття та категорії релігієзнавства. Він відіграє синтезаційну роль у всіх дослідженнях релігії. Особливо плідний цей метод тому, що надає можливість визначити зміст релігієзнавчих понять, виявляє їхні взаємозалежність, взаємоперехід і рух.
Засобом організації та спрямування релігієзнавчого методу є система відповідних наукових підходів, які в науці називають принципами. Принципи релігієзнавства – це основоположні підходи й ідеї, що визначають діяльність науковців у процесі пізнання релігії. Найбільш суттєвими є принципи об’єктивності, толерантності й історизму.
Принцип об’єктивності є основою будь-якого наукового знання. Його сутність полягає у вимозі розглядати власне релігійний феномен без будь-яких суб’єктивних інтерпретацій та емоційних чи упереджених настанов.
Принцип толерантності передбачає взаєморозуміння, взаємоповагу та спокійний діалог різноманітних релігійних і нерелігійних (вільнодумних) світоглядів. Цей принцип виходить з того, що світогляди мають низку спільних загальнолюдських понять та ідей, які відображають необхідні умови суспільного буття людства, його загальнозначущі духовні цінності. Згідно з цим принципом, релігія має аналізуватись як загальнолюдське явище, котре втілює прагнення та волю людей, незалежно від їхніх соціального стану та національно-етнічної приналежності. Принцип толерантності тісно пов’язаний із проблемою свободи совісті та ненасиллям в царині віри.
Принцип історизму вимагає сприйняття релігії не як чогось усталеного та незмінного, а як явища, котре повсякчас змінюється й розвивається. Тож виникає необхідність з’ясувати причини, умови й особливості появи релігійних вірувань, визначити етапи їхнього функціонування та їхній взаємозв’язок з іншими соціальними явищами. Цей принцип вимагає аналізу нинішнього стану розвитку релігій і передбачення та прогнозування майбутніх змін, тенденцій їхнього розвитку. Отже, принцип історизму має на меті вивчення релігії як об’єкта дослідження в розвиткові, зважаючи на конкретні просторово-часові координати.