13. Релігії Стародавніх Греції та Риму

Давньогрецька релігія була класичним взірцем багатобожжя. Виховані на суворому дотриманні законів і моральних норм, греки сумлінно ставилися до релігійного культу.

Верховним божеством древньогрецького пантеону вважався володар неба Зевс. Його брат Посейдон був повелителем морів, інший брат – Аїд – повелителем підземного царства, дружина Зевса – Гера – богинею землі та покровителькою шлюбу, Афродіта – богинею кохання та краси, Арес – богом війни, Афіна – богинею мудрості, Аполлон – богом Сонця й покровителем мистецтва, Артеміда – богинею Місяця та покровителькою мисливства, Гермес – покровителем стад, пасовищ і торгівлі, Діоніс – богом виноградарства, виноробства та невгамовних веселощів тощо.

Релігійні уявлення стародавніх греків будувалися за зразком їхнього власного життя. Спосіб життя богів мало чим відрізнявся від людського. Головна відмінність небожителів полягала в їхніх безсмерті та надприродній могутності. Доля людей, їхні життя та смерть повністю перебували в руках богів. Від волі чи примхи богів залежали також могутність або загибель народів і держав. Отож на честь богів будували розкішні храми, прикрашені їхніми статуями із золотим або срібним оздобленням. Небесним володарям здійснювали жертвоприношення.

Міфологія давніх греків відображала їхні уявлення про потойбічний світ, долю людини після смерті. Вони вважали, що душа після смерті перебуває в підземному царстві Аїда. Світ живих і царство Аїда відгороджує річка Стікс, через яку душі людей перевозив човняр Харон. Через Аїд протікала річка Лета, котра спричиняла забуття земного життя, а вхід до Аїду охороняв триголовий пес із хвостом гадюки Кербер (Цербер).

Уявлення про потойбічний світ і похмуре підземне царство Аїда відображало структуру суспільства. Душі царів і героїв мали високе становище в тому світі. Раби та бідняки злидарювали ж, як і в житті. Проте, загалом, потойбічне царство давньогрецька релігія змальовувала в суворих, похмурих тонах.

Ідею безсмертя людської душі уособлював і культ Діоніса. З культом Діоніса та Деметри пов’язана релігійно-філософська течія – орфізм, яку, начебто, заснував міфічний співець Орфей (син бога річок Еагра і музи Калліопи). Міф розповідає про смерть його дружини Евридики, котру вкусив змій. Прагнучи повернути її до життя, Орфей спустився до підземного царства та грою на кіфарі й співом зачарував Кербера та дружину Аїда Персефону. Орфею було дозволено забрати Евридику із собою, але, ведучи її, він не мав права озиратися назад. Однак, піддавшись цікавості, Орфей озирнувся і втратив Евридику. Так він здобув знання про душу й розповів людям, що душа є началом добра, частиною божества, а тіло – темницею душі. Після звільнення душі з мертвого тіла вона продовжує існувати.

Верховний бог стародавніх греків – Зевс – був першим серед рівних. Така ієрархія відображала особливості історичного розвитку Стародавньої Греції, де існували самостійні міста-поліси – Афіни, Спарта, Фіви та ін.

Давньогрецька релігія звеличувала фізичну працю. Тож багато богів опікувалися різними видами діяльності. Артеміда відповідала за полювання, Пан – за скотарство та природу, Деметра – за землеробство, Діоніс – за виноградарство. Мистецька творчість теж мала свого покровителя – Аполлона.

Тісно пов’язаними з релігією були спортивні ігри, головні серед них – Олімпійські. Перші Олімпійські ігри відбулися в 776 р. до Р. X. на честь верховного бога Зевса, котрий жив на Олімпі. Вони прославляли фізичну досконалість людини, заохочували гармонію фізичного та духовного розвитку, що потрібен був аристократії для утвердження власної соціальної значущості.

Релігія Стародавнього Риму значною мірою живилася надбаннями давньогрецької міфології. Грецькі боги – Деметра, Діоніс, Кора, Меркурій – стали римськими – Церерою, Лібером, Прозерпіною, Гермесом.

На початку II ст. до Р. X. остаточно сформувався культ 12 головних римських богів: Юпітера, Юнони, Нептуна, Мінерви, Марса, Венери, Аполлона та ін. Усі вони мали відповідних богів у грецькому пантеоні. На центральному місці Риму – Форумі, де відбувалися збори громадян і всі державні події, – були встановлені статуї богів.

Римляни поклонялися Юпітерові – богу неба та світла, володарю і творцю перемоги, Юноні – дружині Юпітера, богині шлюбу, материнства та жінок, Мінерві – богині родючості, покровительці мирної праці й ремесел, Марсові – богу війни й іншим богам.

Для римлян було важливим не так духовне злиття з божеством, як точне дотримання зовнішніх ознак обрядовості. Порядок у храмах, правильність ритуалів та інших церемоній постійно контролювали жреці. Важливим чинником внутрішньодержавного життя вважалися релігійні свята, невід’ємними елементами яких були сценічні вистави й урочисті процесії.

Римські імператори ставилися до богів як до рівних собі. Коли буря знищила флот Юлія Цезаря, він вигукнув, що й усупереч Нептунові здобуде перемогу, а на найближчих святкуваннях вилучив з урочистої процесії статую цього бога.

Давньоримська релігія безвідмовно обслуговувала інтереси влади. Обожнення імператора було головним у ній, а імператорська влада поширювалася на всі релігійні справи.

Поширеними були в Римській імперії східні культи, що обіцяли потойбічне щасливе життя, адже про це мовчала римська міфологія. Неабияку популярність мали астрологія, магія та ворожіння.

Імператорська влада, намагаючись зберегти політеїстичну релігію, де їй відводилося чільне місце, протистояла впливові східних культів. Однак природний процес релігійного взаємовпливу зупинити було неможливо.

Серед східних культів, які проникали до Римської імперії, була й нова релігія, котрій належало велике майбутнє, – християнство. Цей процес був дуже складним. Християнство то дозволяли, то забороняли, піддаючи його прихильників гонінням. У 313 р. було видано указ про рівність християнства з рештою релігій, а в 324р. християнство було проголошено державною релігією Римської імперії. Відтоді почалося гоніння на стародавню римську релігію – руйнували храми та розбивали статуї богів. Давньоримську релігію оголосили язичництвом, а під гаслом боротьби з язичництвом нищили й античну культуру.

Підсумовуючи все сказане, можна дійти висновку, що давньогрецька та давньоримська релігії, як і вся культура античності, залишили глибокий слід в історії світової цивілізації, помітний і сьогодні. Антична міфологія, котрій було властиве раціональне мислення, перебувала в певних зв’язках із філософією та наукою взагалі. Це стало передумовою оригінального поєднання космогонічних і теологічних уявлень, які наклали свій відбиток на всю подальшу історію розвитку людства.