59. Філософія української діаспори.

Увага філософів української діаспори зосереджена на проблемах політичної філософії, історії української філософії національної ідеї (В'ячеслав Липинський). Особливість філософських досліджень в діаспорі полягає в тому, що майже всі представники наукового потенціалу її зо¬середжують увагу на розгляді передусім національних особли¬востей розвитку філософії взагалі і української зокрема, вихо-дячи при цьому на аналіз національного характеру, досліджую-чи вплив його на формування духовної культури народу. При-чому багато хто з дослідників зосереджують творчі зусилля в основному на розгляді української ідеї. Дмитро Донцов (1883-1973 pp.) - ідеолог українського націоналізму, спрямованого на відокремлення України від Росії, що відображено в творах: «Націоналізм» (1927), «Хрестом і мечем» (1967). Світоглядною основою політичних поглядів є його філософський волюнтаризм та ірраціоналізм, презирство до народу, устремління встановити владу еліти. Особливе місце Д. Чижевський відводить містиці, розу­міючи під нею не просто щось таємниче, основане на вірі, а будь-яке вчення про сполучення, поєднання люд­ського, людської душі з Богом. Досить своєрідна інтер­претація Д. Чижевським терміна «ідеалізм». В філософи слово «ідеалізм» означає вчення про те, що думка (ідея) має значення, та навіть головне значення, в житті окремої людини або Й народів, в пізнанні, та і в зовнішньому світі; ідеалізм є визнання, що ідеал — думка є могутня сила. Дмитро Чижевський (1894-1977pp.) - найвідоміший у діаспорі дослідник історії української філософії, історії, літератури, естетики. У творах «Історія філософії на Україні» (1926), «Філософія Григорія Сковороди» (1934) відносить до української філософії мислителів з ознакою їх участі у творчому процесі національної інтелектуальної традиції. Один з перших визначив емоціональність, ліризм та інші риси української філософської ментальності. Світове значення національної філософії пов'язує з появою в ній великого філософа, котрий створює філософську систему світового значення. Таких філософів в Україні ще не було, вважає Дмитро Чижевський, певно недооцінюючи Григорія Сковороду, Памфіла Юркевича, Льва Шестова та ін. В 'ячеслав Липинський (1882-1931 pp.) ~ розробляє проблеми історіософії, національної еліти, ролі християнської релігії в об'єднанні українського народу. Отже, історія української філософії - потужний потік в українській культурі,- який відбиває суперечності буття українського народу.

60. Розвиток філософської думки в сучасній Україні.

З початку ХІХ ст. філософська думка в Україні зосереджувалась в університетах. Українська «університетська» філософія цього періоду зазнавала значного впливу з боку німецької класичної філософії Канта, Гегеля, Фіхте і Шеллінга. З точки зору Новицького (професор Київського університету, гегеліст), предметом філософії є усвідомлююче Я, усвідомлене не-Я і перша причина того й іншого. Тобто Я – дух, що пізнає себе, обмежений зовнішніми речами, не-Я світ зовнішній, що визначається духом; Бог – це те, що нічим не обмежене, вище за дух і світ і кінець усього. Професор того ж Київського університету Гогоцький вважав, що правильним у Гегеля було те, що історія філософії мусить відображати в собі розвиток ідей філософії. Недоліки філ.. Гегеля він вбачав у протиріччі цого системи та методу інтерпретації принципу тотожності мислення та буття, тлумаченні тріади- буття-ніщо-становленя. Послідовником Шеллінга в Україні був ректор Київського універу Михайло Максимович. Він твердив, що будучі любовю до мудрості, філософія не може базуватися виключно на розумі, потребне серце. Михайло Васильович Гоголь. Твори «Вечори на хуторі біля Диканьки», комедія «Ревізор», роман-поема «Мертві душі» справили вирішальний вплив на розвиток критичного реалізму, ствердження гуманістичних і демократичних принципів в літературі. Микола Костомаров. Твір «Книга буття Українського народу» - основна думка - історія є накреслений Богом людству шлях до спасіння через любов до єдиного Бога. Навколишній світ, природа не є бездушною матерією, вона перебуває у постійному зв’язку з духовним світом людини. Суперечливою здається філософська позиція П. Куліша. Глибиною внутрішньої людини, уособленням її найпотаємнішого виступає серце, яке нерозривно пов’язане з рідним краєм. Внутрішнє, глибина постійно протистоїть зовнішньому, поверхні, що уособлюють все вороже людині, все чуже рідному краєві. У Шевченка світ України утворюють два компоненти – це світ укр. Села і світ козаччини. Значення їх не однакове. Якщо світ козацтва уособлює українське минуле, то світ села – позачасовий, як світ органічно пов'язаної з ним природи з її вічним рослинним циклічним життям. Як відносно людини і суспільства, так і щодо релігії Т Шевченка рішуче проводив антропоцентризм.У нього не тільки людина наближається до Бога, а й Бог до людини. Памфіл Юркевич автор своєрідноі філософії серця. Він малював реальність плюралістично, складеною з 3 сфер: царства ідеальної правди; реального світу; феноменального світу.Активна взаємодія всіх 3-х сфер становить гармонію цілого світу. Розум, в нього, виявляє спільне в діяльності людей, серце ж – основа неповторності й унікальності людської особистості. Серед діячів громадських рухів значний внесок в ітосрії філ. Думки в Україні належить Михайлові Петровичу Драгоманову. У статті «Чудацьки думки про українську національну справу» він доводив, що у світі немає ничого постійного, статичного, все змінюється, рухається; немає і не може бути постійних національних ознак, немає між людьми вічних політико- адміністративних порядків, не може бути і національних святощів.На його думку прогрес історії є процес за участю усіх народів, а його критерієм є вищий рівень духовної культури, соціальної справедливості і прав людини. Іван Якович Франко. Його філософські ідеї – екзистенціально-художні та етико-антропологічні. Для нього собливо значущі моральні цінності: істинності, справедливості, правди, добра, щастя, добросовісної праці. Всі вони – предмет етики. Вона вчить людину благородству любові, гуманізму, солідарності – моральному прогресу в цілому. Він вважав діалектику універсальним методом науки, який дозволяє правильно орієнтуватися в різноманітному світі, постійних закономірних змінах в природі та суспільстві. Михайло Сергійович Грушевський постійно підкреслював «селянську» природу укр. Народу, вимагав спиратися на селян у справах відродження України, в селі знаходится джерело національної культури. Він вважав національне самовизначення, самостійність і незалежність націй логічним завершенням їх розвитку, а взаємодію і співробітництво націй – життєвою неохідністю. Володимир Іванович Вернадський – творець вчення про ноосферу і нову науку-біогеохімію. Вперше звернув увагу, що з часу становлення людства в біосфері почала діяти нова сила – розум людини з її спрямованою і організованою волею. При цьому розум виступає як доповнення систем природи, як мислячий орган біосфери, як завершення розвитку живого. Біосфера переходить у ноосферу, оскільки пізнаючи закони природи і розвиваючи техніку, людство надає їй риси нової, більш високої організованості. Павло Васильович Копнін розпочав зміщувати головний акцент філософії на світоглядне осмислення світу, на пізнавальні й світоглядні можливості суб’єкта. Філософська думка в Україні продовжує функціонувати як органічна складова світової філософії, На новому, сучасному етапі вона вбачає своє покликання у розробці теоретико-світоглядних і науково-методологічних проблем особистості і суспільства.