22.Загальні особливості духовних процесів та розвитку філософії у хх ст.

Досить згадати, що людство у ХХ ст.. пережило дві світових війни, багато революцій із руйнівними наслідками, величезні успіхи в науці і одночасно неможливість використати ці успіхи на благо людства, значно виріс рівень насильства у суспільстві та недовіра до влади і науці взагалі. Всі ці явища породили різноманітні напрями у філософії: від філософських напрямів „переоцінки” цінностей, до недовіри к філософії. Важливо те, що ця недовіра народжується у лоні самих філософських знань. Це , так звані, філософські напрями позитивізму ( махізм, позитивізм, неопозитивізм: логічний та семантичний) , які стверджували думку про виключення ( фактично ) філософських знань із форм соціальної свідомості. Вони стверджували думку про те, що природознавчі науки самі по собі вирішують філософські питання. Наприклад, „верифікація „ - запропонована представниками логічного позитивізму процедура перевірки наукових знань на істинність: за допомогою апарату математичної логіки треба було звести положення науки до „ атомарних „ суджень, а останні порівняти з „атомарними фактами”. Принцип „фальсифікації” – це теж принцип перевірки знань з дуже складними процедурами. Слід підкреслити, що загально теоретичні ідеї будь якого напряму фактично емпірично перевірити майже не можливо. Рядом, з так званими сцієнтичними напрямами у філософії, розвиваються філософські напрями антропологічного толку. Тут ми маємо дуже багато талановитих думок та напрямів, які не відповідають традиційним напрямам у філософії, але потребують ретельного обміркування. Це, насамперед, ідеї екзистенціалістів , фрейдистів та неофрейдистів, представників герменевтики. Отже, філософія ХХ століття вийшла далеко за межі академічних аудиторій, постала інтегрованою у системі загальної освіти, вона не замикається лише на тому змісті, який виник у ХХ ст., а навпаки, актуалізує всю попередню філософію, завдяки чому почали поступово розмиватися грані між філософськими працями та працями і жанрами з інших сфер інтелектуальної діяльності.

23.Ідейні джерела екзистенціалізму та його різновиди.

Філософія екзистенціалізму виникла після першої Світової війни, в умовах, коли під впливом суттєвих соціальних змін, пов’язаних зі вступом капіталістичного суспільства в епоху імперіалізму і особливо з „світовою катастрофою” виникають різні зміни в суспільній свідомості. Подібно багатьом течіям існуючої тогочасної ідеології, екзистенціалізм схильний ототожнювати кризу капіталізму з кризою розуму і гуманності, тлумачити його як вираження „світової катастрофи” і „сутінків цивілізації”. Зазвичай екзистенціалізм ділять на атеїстичний і релігійний, що зовсім по-різному трактують межі людського існування і можливості їх подолання. Що ж стосується ідейних витоків екзистенціалізму, то в світогляді філософії екзистенціалізм зливається з філософськими тенденціями: філософсько-теологічні розмисли С. К’єркегора, ірраціоналізм „філософія життя” від Ф. Ніцше до В. Дільтея і феноменологія Гуссерля і Шелера. Крім того, у поглядах Хайдеггера відбивається вплив протестантської і іудаїстської теології, лінгвістичної концепції В. Гумбальдта.