55. Рух, простір і час як категоріальні визначення буття.

Будь-яка зміна визначається у філософії поняттям «рух». Особливий рух, який пов'язаний з якісним перетворенням об'єкта, з переходом від простого до складного, від нижчого до вищого, від старого до нового, прийнято називати «розвитком» (так, наприклад, просторове переміщення матеріального об'єкта - рух, але не розвиток). Філософським вченням про розвиток є діалектика. Загальними властивостями руху є: об'єктивність (незалежність від свідомості людини); нестворюваність і незнищуваність руху (рух не виникає з нічого і не зникає безслідно, а лише перетворюється з однієї форми на іншу); суперечливий характер руху (рух містить у собі момент спокою, він є єдністю зміни і збереження, перервності і безперервності, кількісних і якісних змін); універсальність і абсолютність руху (рух і спокій не є рівнозначними атрибутами буття: спокій - завжди момент відносний, тимчасовий, рух же в абсолютним, він - сам спосіб існування матерії"). Форми руку: механічну (переміщення тіл під дією певних сил); фізичну (зміна електромагнітного поля); хімічну (взаємоперетворення речовин у процесі хімічних реакцій); біологічну (процеси, які забезпечують можливість життя: обмін речовин у живих організмах; народження, розвиток і загибель біологічних особин, виникнення і зникнення біологічних видів та ін.); соціальну (розвиток суспільства, певні соціальні перетворення). Атрибутами буття, його невід'ємними і найзагальнішими характеристиками є також простір і час. Простір - характеристика буття з боку його стійкості (простір є мірою буття, спокою, збереження буттєвих форм). Простір визначає форму і структуру, порядок співіснування матеріальних об'єктів. Просторові характеристики макросвіту визначаються трьома координатами (хоча у деяких моделях «великого вибуху» простір виявляється не тривимірним, а десятивимірним).Час є характеристикою буття як мінливого, текучого, здатного до змін (час - це міра небуття, змінності, нестійкості у русі). Час визначає послідовність подій, тривалість, ритми і швидкість розвитку матеріальних об'єктів. Для визначення часових характеристик достатньо однієї координати, бо час завжди рухається в одному напрямі - від минулого до теперішнього часу і майбутнього. Найзагальнішими властивостями часу і простору вважаються: об'єктивність, тобто їх незалежне від свідомості існування; універсальність, тобто їх прояв на всіх рівнях матерії; невідокремленість від матеріального носія; взаємопов'язаність часу і простору: те, що здійснюється у просторі, разом з тим відбувається у часі.

56. Внесок європейської просвіті у формування класичної філософії.

Німецька філософія XIX ст. - унікальне явище світової філософії. Це було зумовлено як загальноєвропейською, так і німецькою соціально-політичною реальністю (Німеччина стояла на порозі буржуазно-демократичної революції), що не могло не відбитися на її духовній культурі і філософії зокрема. Філософія змогла глибоко досліджувати найважливіші проблеми не лише свого часу, але і таких, які визначили майбутній розвиток європейської філософії; поєднати в собі майже усі основні напрями розвитку філософії (від суб'єктивного ідеалізму до матеріалізм); створити нову (другу після античності) форму діалектики (тепер уже як цілісної системи законів і категорій), відкрити десятки нових імен, " золотий фонд" світової філософії. Термін "класична німецька філософія" був введений в історико-філософський обіг Фрідріхом Енгельсом у відомій роботі "Людвіг Фейєрбах і кінець класичної німецької філософії" (1886). До класиків німецької філософії Енгельс відніс Иммануила Канта (родоначальник), Йоганна Фихте, Фрідріха Шеллинга, Георга Гегеля (вершина) і Людвіга Фейєрбаха (завершальна фігура). Кант припустив, що не розум повинен рабськи копіювати речі, а речі повинні узгоджуватися з розумом. З цього "коперникианского перевороту" послідували три знамениті "Критики" Канта, в яких в деталях були розписані усі наслідки нового пізнавального відношення між розумом і природою. Фихте виключив поняття речі в собі з філософії Канта як суперечливе і створив моністичну філософію, єдиною основою якої стало творче Я., що творить. Шеллинг не погодився з Фихте і відновив права природи у філософії. У його філософії абсолютної тотожності свідомість і природа утворюють нерозривну єдність, в якій і природа творить дух і дух (несвідомо) творить природу. Пізнавальні можливості інтуїції Шеллинг цінував вище за здібності розуму. Гегель критикує Канта за допущення непізнанної речі в собі, Фихте за суб'єктивний ідеалізм, Шеллинга за філософію тотожності і зневагу роллю розуму у філософії. Гегель створює систему абсолютного ідеалізму, в якій розум наділений здатністю саморозвитку (самопізнання) спочатку у формі логіки, потім відчуження в сферу природи і історії і, нарешті, повернення в початковий стан. Фейєрбах звинуватив Гегеля в ототожненні Абсолютного духу з християнським Богом і фактичному перетворенні філософії в теологію. Фейєрбах також довів, що християнський Бог придуманий людиною по аналогії з самим собою через страх перед природою. Це відкриття спонукало його зайнятися обгрунтуванням нової філософії, грунтованої на любові людини до людини. Він називав її антропологічним матеріалізмом, а також релігією майбутнього.