44. Категорії діалектики як вузлові пункти пізнання світу.

Категорії –це найбільш загальні поняття, через які визначаються окремі, більш конкретні поняття. Наприклад, у кібернетиці до категорій відносяться поняття “інформація”, “система”, “модель” та ін.; у фізиці – це поняття “маса”, “енергія”, “поле” і ін. У випадку ж філософських категорій доводиться говорити не просто про високий ступінь загальності, а про усезагальність, тобто застосовність таких понять принаймні для трьох уже згадуваних сфер буття – природи, суспільства і духовної сфери (свідомості, пізнання і т.п.). Поняття, що мають значний ступінь узагальненості входять у концептуальну мову багатьох наукових дисциплін називають часто загальнонауковими поняттями. Таким чином, поняття за ступенем узагальненості можна розділити на три групи: а) конкретно-наукові (“балки”, “ферма”; “баріонне число”, “кварк”, “глюон”); б) загальнонаукові (“система”, “модель”, “концепція”, “гіпотеза”) і в) філософські категорії (“світ”, “буття”, “рух”, “об'єкт”). Серед різноманіття функцій філософських категорій виділяють три основні: 1) Логічна.У цьому випадку філософська категорія як поняття виступає формою мислення. Людина не може мислити, не використовуючи категорій (інша справа – усвідомлює вона це чи ні), тим більше якщо мова йде про філософські міркування. 2) Гносеологічна. У цьому випадку філософська категорія виступає свого роду “сходинками пізнання”: у змісті категорії акумульований духовний (пізнавальний у тому числі) досвід людства. Наприклад, те, що ми сьогодні знаємо про простір (з фізики, хімії, психології, математики і т.п. – істотно відрізняється від того трактування змісту категорії “простір”, що ми знайдемо, наприклад, у “Метафізиці” Аристотеля. 3) Онтологічна. У цьому випадку філософська категорія виступає як своєрідна “призма”, через яку суб'єкт, що її використовує, “дивиться на світ”. Іншими словами, за допомогою філософських категорій можна світ мов би “розчленувати” на окремі ділянки, упорядковуючи спосіб його освоєння. Таке “членування” світу іменують у філософії категоризацією дійсності.

Категорії діалектики – формуються на відповідних етапах розвитку суспільства. В категоріях діалектики тісно зв’язане об’єктивне знання про відповідну форму зв’язку явищ з формою думки, завдяки якій осягається і обмірковується цей зв’язок. Універсальні зв’язки буття: одиничне і загальне та проміжно – особливе, явище і сутність, діалектичні закономірності як форма зв’язку. Структурні зв’язки буття: частина і ціле, принцип цілісності; форма ізміст, система, елемент, структура, принцип системності. Зв’язки детермінації: причинні зв’язки, необхідність і випадковість, можливість і дійсність.

45. Діалектика категорій «сутності» та «явища» в контексті історії розвитку філософської думки.

Ще один крок до встановлення визначеності предметів буття у світі тісно пов’язаний з філософськими категоріями “сутність” та “явище”. Це категорії, що виявляють різні сторони речей, ступені пізнання, різний рівень глибини розуміння об’єкта. Сутність – філософська категорія, яка фіксує внутрішній зміст предмету, сталі, глибинні, необхідні зв’язки елементів предмету як системи. Явище – категорія, котра фіксує зовнішні сторони існування дійсності, виражає форму прояву сутності. Явище багатше, ніж сутність, бо містить у собі не тільки виявлення внутрішнього змісту, суттєвих зв’язків об’єкта, але й будь-які випадкові стосунки, особливі риси останнього. Маркс відзначав, що “якби форма прояву і сутність речей безпосередньо співпадали, то усяка наука була б зайвою”. З іншого боку, якщо б сутність не мала свого прояву через явище, наука була б неможливою. Великою заслугою Маркса у пізнанні капіталістичного способу виробництва є те, що він за явищем, за видимістю побачив сутність, що знайшло своє відображення в його роботі “Капітал”. Агностицизм розриває діалектичний зв’язок сутності і явища, розглядаючи сутність як непізнавану “річ у собі”, що не розкриває себе у явищах. Так, Кант, визнаючи об’єктивність сутності (“речі у собі”), вважав, що вона принципово не може бути пізнана людиною. Слід зазначити, що погляди агностиків мають своє певне підгрунтя, тому що сутність тіл і процесів, як правило, прихована, недоступна для безпосереднього спостереження, живого споглядання. Більшість особливостей і властивостей конкретних предметів сутність не виявляє, вона не лежить на поверхні явищ. Інколи навіть, в силу складності пізнання виникає такий феномен як видимість. Цей момент блискуче був проаналізований Марксом в “Капіталі”. Таким чином, пізнання сутності являє собою процес нескінченного заглиблення від явища до сутності, від сутності першого рівня до сутності другого рівня. Теоретичне значення категорій “сутність” і “явище” полягає в тому, що ця пара категорій дозволяє встановити визначеність предмету, відсікаючи несуттєві зв’язки та випадкові його відношення, фіксує тільки ті суттєві відношення, які є законом його розвитку. Знання сутності позбавляє нас від необхідності досконало аналізувати всі одиничні явища, в яких вона проявляється. Більш того, знання сутності дозволяє прогнозувати її можливі прояви.