46. Категорії «можливість» і «дійсність», їх світоглядне і методологічне значення.

Категорії можливості і дійсності об’єктивні і діалектично єдині. Можливість із часом стає дійсністю, а дійсність можливістю. Наприклад, економіка держави завжди має можливість бути командно-адміністративною, тоталітарною або ринковою, вільною. Кожна можливість містить у собі момент дійсності, а дійсність – можливості бути іншою.Розрізняють реальні і абстрактні(формальні) можливості. Реальною вважається така можливість, для перетворення якої на дійсність є всі умови ( напр.. можливість отримання студентом вищої освіти). Абстрактною, формальною можливістю є та, для перетворення якої на дійсність необхідних умов немає(напр., можливість того щ саме сьогодні сонце зіштовхнеться з землею). Очевидно, що людина повинна орієнтуватися на реальні можливості, а не на формальні. Це і є світоглядне і методологічне значення категорій «можливість» і «якість», які дають змогу людині пізнати сутність речей через їх порівняння.

47. Місце філософських категорій у розумвій діяльності людини.

Кожен окремий об’єкт сприймався людиною як «одиничне», як те, що їй до того не зустрічалося. Якщо одиничне задовольняло яку-небудь потребу людини, то воно запомятовувалось. Але цю ж потребу можуть задовольнити й інщі об’єкти. Через їх порівняння людина приходить до усвідомлення «особливого» і «загального». На цьому ж етапі пізнавальної діяльності формувались категорії «якості» та «кількості». Предмети пізнавались, перш за все, з боку їх якості. У процесі переходу ж в пізнанні від одного предмета до багатьох і за умови їх порівняння зясовувалась їхня кількісна характеристика. З розвитком пізнання стала очевидною мінливість якості і кількості в об’єктах. Результат - формування категорій «причини» та «наслідку». Їх вивчення показало, що зв'язок причини та наслідку є необхідним. Разом з категорією «необхідності» сформувалась категорія «випадковості». Необхідні зв’язки в науці стали виражатися категорією «закон». Потім людина усвідомила, що будь-який об’єкт – сукупність численних властивостей, сторін, зв’язків та відносин. Ця численність знайшла своє вираження в категорії «зміст», а структура змісту – в категорії «форма». З поглибленням пізнання людина переконалася, що будь-який предмет є не просто сумою властивостей та зв’язків, а єдиною цілісністю. Її вираженням стала категорія «сутності», а зовнішніх проявів сутності – категорія «явище». Дослідження сутності привело до висновку про «боротьбу» протилежностей як джерело її розвитку. Відношення між протилежностями стало позначатися категорією «суперечності». У процесі вивчення руху суперечностей були виявлені «заперечення» та «заперечення заперечення», «можливість» та «дійсність».

48. Свідомість як субстанція і як одна із форм буття.

Свідомість – це функція мозку людини, який сформувався в людському оточенні, в певному колективі, людському суспільстві і постійно зазнавав і продовжує зазнавати суттєвого впливу з їхнього боку. Тільки спілкування з людьми, оволодіння мовою, залучення до людської практики і культури роблять людину людиною. Їншого шляху розвитку свідомості не існує. (приклад, «виховання» дитини тваринами – цей приклад підтверджує висновок про неможливість формування людської свідомості за межами суспільства). Свідомість представлена двома рівнями: індивідуальним і суспільним. Окрема людина оволодіває як змістом суспільної світомості, так і конкретними формами, в яких вона проявляє себе. Це означає, що індивід засвоює політичну, правову, моральну, релігійну та інші форми свідомості і їх зміст. Суспільна свідомість існує незалежно від свідомості того чи іншого індивіда . Але суспільна свідомість існує лишо тому, що існує індивідуальна свідомість людей – окремих її носіїв. Є різні рівні відображення: перший з них — це відображення у неорганічній природі (результат механічних, фізичних, хімічних процесів і взаємодій); другий — відображення в органічній природі (подразливість, чутливість, психіка); третій — діяльне відображення навколишнього світу суб’єктами, що мають свідомість (соціальне відображення). Свідомість має подвійну природу. З одного боку, вона є результатом розвитку матерії від неструктурованих до структурованих, від елементарних до складних, від неорганічних до органічних, від неживих до живих форм. З другого боку, свідомість є результатом історичного процесу становлення й розвитку людини та суспільства, вона є діяльним, активним відображенням дійс­ності, суб’єктивним образом об’єктивного світу.