34. Наукова концепція Демокріта.

Найбільш відомою частиною вчення Демокріта є вчення про атоми. Атоми, на думку філософа, самі по собі незмінні, були, є і є постійно тими ж самими. Концепція атомізму містить, таким чином, уявлення про вічність і нествореність матерії. Якісно новим в античному мисленні є Демокритове розуміння безкрайості, вічності і нествореності всесвіту, переконаність в існуванні безкінечної множини світів, що виникають і гинуть. Демокріт говорив, що світи незліченні і що вони відрізняються розмірами. У деяких із них немає сонця і місяця, а в деяких світах вони більш багаточисельні. Відстані між світами не однакові, десь світів більше, десь менше, деякі ростуть, інші перебувають у розквіті, а інші гинуть, десь виникають, а десь занепадають. З цього випливає, що немає істотної різниці між світом, у якому ми живемо, і іншими світами. Світ, у якому ми живемо, відрізняється від інших (незліченних) світів лише тим, що «перебуває в розквіті». Демокріт цілком в новий спосіб вирішує питання про відношення матерії і руху. Рухи властиві атомам у природному стані. При цьому вони зштовхуються один з одним, завдяки цьому вони з'єднуються, і з цього виникає усе те, що є і що ми бачимо. Цей рух, за Демокрітом, не мав початку. Рух, таким чином, властивий атомам і передається сутичкою, і рух в цьому розумінні є основним джерелом розвитку. Варто сказати, що у Демокріта мова йде про рух чисто механічний. Д. думав, що первинний рух ніколи не був наданий атомам, він є основним засобом їх існування. Розуміння світу в Демокріта тісно пов'язано з основними принципами його вчення про буття і його розуміння відношень між явищами. Розвиток Всесвіту, порядок світу, усе в сутності визначене механічним рухом атомів. Послідовний матеріалізм у розумінні природи і світу призвів Демокріта до атеїзму. Демокріт, древні люди, бачили дивні явищ грім, блискавку, зірниці, зближення зірок, боялися і думали, що боги є причиною цих речей.Матеріалізм Демокріта не тільки виходив із древньої традиції грецького філософського мислення, але і був тісно пов'язаний із розвитком.

35. Негативна діалектика.

«Негативна» діалектика властива суб’єкту, має відношення тільки до свідомості; не має об’єктивного значення. Категорійний аналіз заперечувальності (негативності), як це виразно показано у Сартра, зводиться до емоційно-волюнтаристського трактування заперечення через такі поняття, як «неприязнь», «відсутність», «жаль», «стурбованість», «розгубленість», «жах», «тривога», «неуважність» і т. д. Справді, в цих емоційних станах і настроях людини знаходять відображення елементи заперечення. Однак заперечувальність (негативність) не зводиться тільки до цього, до суб’єктивності. Сартр, таким чином, залишає осторонь іншу діалектику – об’єктивну, яка панує в усій природі.

Суб’єктом, здійснювачем, заперечення може бути тільки Я, свідомість. Поза цим нема, не було і не буде ніякого заперечення. «Я» – єдине джерело заперечення.

Діалектика в концепції її «негативної» інтерпретації подається як тотальна критика всього сутнього. Тотальний критицизм – це принцип і суть «негативної» діалектики. Безумовно, в такому підході до критицизму є і позитивний момент, оскільки він орієнтує на критичне ставлення до дійсності, критичний розгляд будь-яких проблем – економічних, політичних, соціальних, наукових і т. д. Однак, у «негативній» діалектиці мова йде про критику лише як знищення, руйнацію, метафізичне заперечення. Такий підхід, до речі, досить успішно використовували і марксисти, коли їм потрібно було обґрунтувати необхідність руйнації буржуазного ладу, приватновласницької психології людей тощо. Теоретик «негативної» діалектики Адорно надавав категорії заперечення всеруйнівного характеру, найбільш нігілістичного і песимістичного. Руйнівний, негативний бік діалектики був доведений у філософії Адорно до абсурду. Визначальним принципом негативної» діалектики – є положення про «нетотожність» як заперечення. «Нетотожність» в інтерпретації Адорно – це відмінність чогось, це багатоманітність всього сутнього Адорно протиставляє принцип «нетотожності» таким категоріям, як «позитивність» (творення), «зняття», «становлення», «заперечення заперечення.

Таким чином, можна зробити висновок щодо – змісту, суті і принципів так званої негативної діалектики, котрий полягає в тому, що «негативна» діалектика – це однобічна, суб’єктивістська концепція, яка виходить з абсолютизації заперечення, всезагальної руйнації всього сутнього, тотального критицизму, відкидання будь-якої позитивності, самозаперечення, і ТОМУ не виходить за межі метафізики. «Негативна» діалектика – це, по суті, антидіалектика у визначеному відношенні. Об'єкт має стільки якостей, у скількох відносинах він може знаходитися. Якість - така визначеність предмета, що характеризує його як даний предмет, що володіє сукупністю характерних йому властивостей.