43. Сучасна інтерпретація змісту категорій діалектики.

Категорії – це найбільш загальні поняття, які схоплюють всезагальні, внутрішні, об’єктивні зв’язки предметів і явищ та їх властивостей. Категорії відображають основні, фундаментальні властивості об’єкта, який досліджується. Сучасні філософи в основному відмовилися від спроб побудови універсальних систем категорій, які (системи) претендували б на абсолютний статус як єдино правильно відображаючі об'єктивну дійсність. Діалектичні концепції відображають не тільки єдність світу, але й – це особливо важливо – його суперечливість, що знаходить своє вираження, наприклад, у таких “парних” категоріях, як: “одиничне і загальне”, “зміст і форма”, “явище і сутність”, “причина і наслідок”, “необхідність і випадковість”, “можливість і дійсність”. Одиничне і загальне. Під одиничним у предметі мають на увазі те, що притаманне тільки йому й відсутнє в інших предметах. Під загальним у предметі мається на увазі те, що притаманне не тільки йому одному, але що можна знайти й в інших предметів. Область застосовності категорії “одиничне” – це, наприклад, унікальні аспекти буття людини, будь-які подробиці і деталі в якому-небудь описі і т.д. Область же застосовності категорії “загальне” охоплює, наприклад, предметну область будь-якого природничонаукового закону чи теорії.

Зміст і форма. Ця пара категорій виражає, “складеність” об'єкта (предмета), його організацію і будову. Хоча в історії філософії таке трактування було далеко не єдиним. Наприклад, Аристотель розглядав форму як організуючий фактор буття, як активну силу, яка упорядковує пасивну матерію за аналогією із ситуаціями людської творчості (вплив гончара на глину, скульптора на мармур і т.д.). В даний час під змістом об'єкта мається на увазі сукупність його елементів і зв'язків між ними. Формою ж об'єкта називають спосіб організації його змісту.

Явище і сутність. Функціональна значимість цієї пари категорій відноситься головним чином до області теорії пізнання і епістемології, і вони використовуються частіше при розгляді пізнавальних ситуацій. Явище – це, як правило, зовнішня сторона об'єкта, пізнавана органами чуття. Сутність же – це найчастіше внутрішня сторона об'єкта, для пізнання якої чуттєвого ступеня вже недостатньо. Діалектика розглядає співвідношення явища і сутності об'єкта як суперечливу єдність його природи, нерозривну єдність протилежних його сторін. Недіалектичний підхід до співвідношення явища і сутності можна знайти в таких філософських концепціях, як кантівске вчення про “речі в собі”, емпіризм і феноменологія (абсолютизація гносеологічного статусу явищ), платонізм і ессенціалізм (абсолютизація гносеологічного статусу сутності).

Категорія “причина” означає таке явище чи подію, що: а) передує іншому явищу чи події (називаному наслідком) і б) породжує інше явище чи подію. Діалектика причини і наслідку полягає в тому, що, по-перше, причина обов'язково породжує якийсь наслідок, і останній зовсім не обов'язково єдиний; по-друге, будь-який наслідок є результатом дії якоїсь причини, і остання зовсім не обов'язково єдина і, по-третє, наслідок може впливати на причину, що його породила, (тобто має місце так званий зворотний зв'язок).

Необхідність і випадковість –так само, як і причина та наслідок, є парними категоріями діалектики. Категорія “необхідність” виражає в об'єктах і зв'язках їхній стійкий, істотний, закономірний характер. Категорія “випадковість” виражає в об'єктах і зв'язках їх нестійкість, яка обумовлена частіше зовнішніми обставинами від перетинання незалежних причинних рядів. Будь-яке явище в одній системі відносин може розглядатися як необхідне, а в іншій – як випадкове.

Можливість і дійсність –співвідносні філософські категорії, що характеризують два основних ступеня становлення і розвитку об'єкта чи явища. Категорія “можливість” виражає об'єктивну тенденцію становлення предмета чи явища, а “дійсність” – відповідно, виражає реально існуючий предмет чи явище як результат реалізації якоїсь можливості. Діалектичність зв'язку можливості і дійсності не допускає розглядати їх ізольовано один від одного. Можливість за певних умов неодмінно переходить у дійсність; остання ж не може розглядатися інакше, як реалізована можливість. Розрізняють абстрактну (формальну) і реальну (конкретну) можливості. Абстрактна можливість характеризує відсутність принципових перешкод для становлення предмета, однак для її здійснення немає всіх необхідних умов. Реальна можливість має для своєї реалізації всі необхідні умови: прихована в дійсності, вона за певних умов стає новою дійсністю. Зміна сукупності умов визначає перехід абстрактної можливості в реальну, а остання перетворюється в дійсність.