- •3.Монізм (матеріалістичний та ідеалістичний), дуалізм і плюралізм як філософські принципи трактування субстанції.
- •5.Філософська система Аристотеля.
- •6.Пробелема пошуку першоначал буття світу і космоцентризм досократичної філософії (Мілетська школа, Ефеська школа, піфагорійці, елеати, атомісти)
- •7.Ідеалістичний досвід заперечення матерії як субстанції
- •8.Патристика (східний і західний варіанти), Августин Аврелій – класик західної патристики
- •9.Поняття істини(об єктивна, абсолютна, відносна, конкретна істина) та проблеми її критеріїв (досвід, мислення, інтуїція, практика)
- •10.Природа і сутність проблеми універсалій, шляхи їх вирішення.
- •11.Місце і роль Фоми Аквінського у систематизації схоластики і розвитку середньовічної філософії.
- •12.Відродження як соціокультурне явище. Формування і розвиток філософії (н.Макіавеллі, т.Мор, т.Кампанелла)
- •13.Філософська система Платона
- •14. Роль світоглядних, духовних та соціально-економічних питань у формуванні філософії Нового часу.
- •15.Ф.Бекон про роль філософської та наукової методології для сучасного і майбутнього розвитку людства.
- •16.Дуалізм методологічних засад філософії р. Декарта.
- •17.Онтологія та епістемологія у європейській філософії Нового часу
- •18.Активно-діяльне розуміння людини в німецькій класичній філософії. Філософські погляди і. Канта.
- •19.Філософські ідеї г.Гегеля та їх актуальність для сучасної філософської думки в Україні.
- •20.Гуманістичний атеїзм л. Фейербаха та його сучасна філософська критика.
- •21.Сучасні інтерпретації філософської сутності основних джерел та складових частин марксизму.
- •22.Загальні особливості духовних процесів та розвитку філософії у хх ст.
- •23.Ідейні джерела екзистенціалізму та його різновиди.
- •24.Постпозитивізм та його роль у філософії кінця хх- поч ххІст.
- •25.Герменевтика, її сутність і зміст.
- •26.Сучасні трактування фрейдизму.
- •27.Проблема відчуження в контексті соціальної філософії.
- •28.Творчість, її сутність та характерні риси
- •29.Загальне та особливе в сучасних інтерпретаціяї сенсу історії.
- •30.Інтуїція, її характерні риси та роль у діяльності фахівця-аграрія
- •31.Іманентний трансценденталізм як філософське світорозуміння(на прикладі творчості г.Сковороди)
- •32. Вчення Сократа. Зміст його концепції «етичного раціоналізму».
- •33. Становлення філософії українського духу в Києво-Могилянській академії (і.Гізель, ф.Прокопович, г.Щербацький, г.Кониський).
- •34. Наукова концепція Демокріта.
- •35. Негативна діалектика.
- •36. Категорії «заперечення», «діалектичне заперечення», «заперечення заперечення», «циклічність розвитку», «спіралевидність розвитку».
- •37. Категорії «протилежність», «єдність», «боротьба», «суперечність».
- •38. Типи метафізичних(класичних) онтологій: ідеалізм, матеріалізм, реалізм, пантеїзм, дуалізм, монізм.
- •39. Єдність і взаємопроникнення протилежностей. Класифікація (типологія) суперечностей.
- •40. Категорії «причини і наслідку», їх роль у пізнавальній і практичній діяльності.
- •41. Поняття «закономірності і закону», їх роль у пізнавальній і практичній діяльності.
- •42. Взаємозвꞌязок та взаємовідношення кількісних та якісних змін у світі.
- •43. Сучасна інтерпретація змісту категорій діалектики.
- •44. Категорії діалектики як вузлові пункти пізнання світу.
- •45. Діалектика категорій «сутності» та «явища» в контексті історії розвитку філософської думки.
- •46. Категорії «можливість» і «дійсність», їх світоглядне і методологічне значення.
- •47. Місце філософських категорій у розумвій діяльності людини.
- •48. Свідомість як субстанція і як одна із форм буття.
- •49. Ідеальність свідомості як головна її властивість.
- •50. Діалектика свободи і необхідності в життєдіяльності людини.
- •51. 58. Синергетика як нова стратегія наукового пошуку.
- •52. Місце діалектики в системі філософського знання.
- •54. Еволюція діалектики в історії філософії.
- •55. Рух, простір і час як категоріальні визначення буття.
- •56. Внесок європейської просвіті у формування класичної філософії.
- •57. Гуманізм ренесансного та неренесансного типу в історії української філософії.
- •59. Філософія української діаспори.
- •60. Розвиток філософської думки в сучасній Україні.
- •61. Метафізична і діалектична антропології.
- •62. Суспільство і природа як синергетичні підсистеми об’єктивної реальності.
- •63. Виробничий ресурс як головний чинник економічного розвитку суспільства.
- •64. Проблема періодизації людської історії (натуралістичний, соціологізаторський, формаційний, цивілізаційний підходи).
- •65. Основи філософського аналізу суспільства.
- •66. Природа – умова буття суспільства.
- •67. Концепція суспільного прогресу, регресу, коло обігу, кінця історії та проблема сенсу історії.
- •68. Основні категорії філософії економіки (Виробництво, капітал, продуктивні сили, виробничі відносини).
- •69.Натуралізм і антропоцентризм античної філософії, іх сутність і специфічні відмінності.
- •70. Національна психологія (ментальність) та самосвідомість. Поняття етноцентризму.
- •71. Економічний детермінізм марксистської філософїї і сучасність.
- •72. Онтологія та гносеологія історії.
- •73. Феноменалістичне поняття свідомості.(22 ситуационный)
- •74. Роль філософії та науки в пошуках істини. Проблема єдності людського знання у ххі столітті.
- •75. Світ як сукупна реальність та універсам людської життєдіяльності. Проблема єдності та багато вимірності світу.
- •76. Поняття методології і методи пізнання.
- •77. Епістемологія, її сутність і зміст.
- •78. Специфіка істини у філософії, науці, соціальному пізнанні. Істина як уміння.
- •79. Основні принципи епістемології та різноманітність форм пізнання
- •80. Співвідношення понять «людина», «індивід», «індивідуальність, особистість.
- •81.Культура особистості, специфіка культури фахівця
- •82. Матеріалізм як філософський напрям, його характерні риси.
- •83. Наукові революції в історії.
- •84. Чуттєве, раціональне та інитуітивне в філософії.
- •85. Історіософія Шевченка.
- •86. Наука як суспільне явище. Філософськф підвалини науки
- •87. Психофізичний дуалізм у сучасній філософії свідомості.
- •88. Наука як соціальний інститут.
- •89. Особистість в соціальній філософії.
- •90. Культура як сукупність текстів, мови, результатів діяльності людства.
5.Філософська система Аристотеля.
За Арістотелем, філософія поділяється на такі частини: теоретичну, що вивчає проблеми буття, різноманітні його сфери, походження всього сущого, причини різноманіття явищ; практичну, що вивчає діяльність людини та складові частини держави; поетичну, а також умовно виокремлену частину філософії — логіку. Вчення про буття. Найважливішою частиною теоретичної філософії стала критика ідеалістичного вчення Платона про ідеї як першооснову та істинне буття. Арістотель говорив, що немає чистих ідей, не пов’язаних з навколишньою дійсністю, насправді існують лише одиничні й конкретні предмети матеріального світу, які називаються індивідууми. Індивідууми є первинною сутністю, а різновид індивідуума — вторинною. Позаяк буття не є «чистою ідеєю» («ейдосом»), а лише її матеріальним віддзеркаленням. Арістотель вважав, що буття — це сутність (субстанція), що має властивості кількості, якості, місця, часу, відношення, положення, стану, дії, страждання. Людина може сприймати лише властивості буття, але не його сутність. Проблема матерії. Арістотель визначав її як потенцію, обмежену формою. Матерію створює Бог як безформенну речовину, з якої виникає й складається предмет, вона є пасивною й не здатна саморозвиватися. Матерія є потенціал предмета. Зміна якості (матерії або форми) призводить до зміни сутності са-мого предмета. Вищою формою, до якої рухається все суще, є Бог як абсолютне буття поза межами матеріального світу. Вчення про душу. Душа є носієм свідомості людини й водночас вона керує людським організмом. Душа має три рівні: 1) рослинна душа, що відповідає за реалізацію природних потреб розвитку й розмноження живого організму; 2) тваринна душа, що відповідає за харчування, ріст, розмноження, але, крім цього, має функції відчуття й бажання; 3) розумна людська душа охоплює всі перелічені функції й допов-нюється розумом і мисленням Вчення про пізнання. Знати, за Арістотелем, – значить знати загальне, бо воно в першопочатком за своїм буттям. Вчення про людину і суспільство. Щасливою людину робить добродійність. Чим вища вона, тим повніше щастя. Арістотелем визначаються два види добродійності: етичні (як середина між людськими вадами; наприклад, мужність, як середина між відчаєм, боягузтвом) та інтелектуальні.
6.Пробелема пошуку першоначал буття світу і космоцентризм досократичної філософії (Мілетська школа, Ефеська школа, піфагорійці, елеати, атомісти)
Мілетська школа відома як перша філософська школа. У ній уперше свідомо було поставлене питання про першооснови всього сущих. На першому місці тут коштує питання про сутність світу. І хоча окремі представники мілетської школи це питання вирішують по-різному, їхні погляди мають загальний знаменник: основу світу вони бачать у визначеному матеріальному принципі. Можна сказати, що ця перша грецька філософська школа стихійно тяжіє до матеріалізму. Перший з іонічних філософів - Фалес з Мілета. Різнобічні пізнання Фалеса (в області астрономії, геометрії, арифметики) мали визначений вплив на розвиток його філософського мислення. Так, наприклад, геометрія в той час була настільки розвитий наукою, що була визначена основою наукової абстракції. Саме це і вплинуло на погляди Фалеса, спрямовані на збагнення сутності світу.Основою всього сущого Фалес вважав воду. Ця думка з'являється вже в дофілософській космогонії. Однак підхід Фалеса цілком від її відмінний. Воду він розумів не як конкретну чи форму персоніфікацію міфологічної сили, а як аморфне, поточне зосередження матерії. При цьому «вода» Фалеса означає основний принцип як у змісті «стойхейон», так і в змісті «архе». Іншим видатним мілетським філософом був Анаксімандр. Подібно Фалесу, він стихійно тяжів до матеріалізму. Також як Фалес, Анаксімандр порушував питання про початок світу. Він затверджував, що «першоосновою й основою є безмежне (apeiron), і не визначав його ні як повітря, ні як воду, ні як що-небудь інше. Він учив, що частини змінюються, ціле ж залишається незмінним». Третім видатними мілетським філософом є Анаксімен.У визначеному змісті Анаксімен зміцнив і завершив тенденцію стихійного давньогрецького матеріалізму пошуків природних причин явищ і речей. Він першоосновою світу думає визначений вид матерії. Такою матерією він вважає необмежений, нескінченний, що має невизначену форму повітря. З ім'ям Геракліта з Ефеса зв'язане виникнення ще однієї сильної філософської школи Древньої Греції. Геракліт пояснював природним образом такі природні явища як вітер, блискавки, грім, блискавиці й інші. Основою усього Геракліт вважав вогонь. У його розумінні вогонь, з одного боку, подібний праматерії в представників мїлетської школи і є як першоосновою світу («архе»), так і основним елементом («стойхейрон»). Центральним мотивом навчання Геракліта був принцип усі тече. Постійних хід розвитку він порівнював із плином ріки, у яку не можна ввійти двічі. Гераклітова філософія являє собою не цільну теоретичну систему діалектичного походу до світу, але, принаймні, тут можна говорити про інтуїтивне пояснення сутнісних рис діалектики. Найбільш видним з учнів Геракліта був Кратил. Він, довів думки Геракліта до абсурду, затверджуючи, що про дійсність не можна нічого сказати. Релятивність пізнання й оцінки, виявлена Гераклітом, приводить Кратила до абсолютного релятивізму. Еліати: Власне засновником єлейської школи був Парменід. Основним для Парменіда, як і для всієї єлейської школи, є наука про буття, про сущий. У Парменіда мається також заперечення «створення» сущого, твердження його вічності. Суще не тільки вічно у своєму існуванні, воно також і незмінно. Ксенофана можна вважати ідейним попередником елейської школи. визнає матеріальність світу, що на відміну від них вважає постійно тим самим, незмінним. Ксенофан прагнув також до натуралістичного пояснення природних явищ.Богом Ксенофан вважав світ по всій його цілісності. Він розуміє бога як суще, відмінне від людей. Бог у нього, таким чином, стає поняттям, що символізує необмеженість і нескінченність матеріального світу. При цьому універсальне буття розуміється їм як вічне і неіменне, що повідомляє його філософії риси нерухомості. Поряд з абстрактною єдністю допускаються і прояву різноманіття світу. Одним з найбільш яскравих учнів Парменіда був Зенон. У своїх онтологічних поглядах Зенон однозначно відстоює позиції єдності, цілісності і незмінності сущого. Суще, по Зенонові, має матеріальний характер. Зенон прославився, в основному, з'ясуванням протиріч між розумом і почуттями. Відповідно до принципів єлейської школи Зенон також розриває почуттєве і раціональне пізнання. Щирим він однозначно визнає раціональне пізнання, почуттєве ж, на його думку, веде до нерозв'язних протиріч. Зенон показував наявність границі в почуттєвого пізнання. До числа видних мислителів єлейської школи належить і Меліс. Меліс думав, що світ «не був створений» і не має кінця. Буття, відповідно до його представлень, є не тільки єдиним і необмеженої в часі і просторі, але і метафізично незмінним.
Піфагор Усі піфагорські навчання про сутність буття має чітко виражений спекулятивний характер і є історично першою спробою збагнення кількісної сторони світу. Математичний підхід до світу полягає в поясненні визначених кількісних відносин між реально існуючими речами. Давньогрецькі атомісти. Левкіп висунув основні принципи атомістичної філософії. Він визнавав незліченні, що постійно рухаються елементи - атоми, що мають нескінченну безліч форм, тому що бачив у речах постійне виникнення і зміна. Він учив, що суще не більш ніж не суще і що обоє вони є рівною причиною виникнення речей. Думаючи суть атомів повної і щільний. Він учив, що вони є суще, що рухається в порожнечі; порожнечу називав не сущим, затверджуючи, що вона є не меншим, чим суще. Таким чином, основний принцип атомістичної науки про буття. Допущенням існування порожнечі, не сущого, зважується проблема руху. Існування порожнечі уможливлює рухом атомів. Демокрит Розуміння світу в Демокрита тісно зв'язано з основними принципами його навчання про буття і його розуміння відносин між явищами. Тут Демокрит був прихильником строгої необхідності. Розвиток уселеної, порядок світу, усі сутності визначені механістичним рухом атомів. Тому в його системі немає місця для об'єктивного існування «випадковості», і сама «випадковість» порозумівається незнанням причин визначеного явища. Почуттєве пізнання є деякою нижчою ступінню пізнання і знайомить нас з навколишнім світом явищ. Підійти ж до пізнання «щирої сутності» (тобто пізнанню атомів), відкриттю причинних зв'язків можна лише за допомогою раціонального пізнання. Почуттями можна сприймати лише те, що утвориться з'єднанням атомів, а це саме по собі минущо.