31.Іманентний трансценденталізм як філософське світорозуміння(на прикладі творчості г.Сковороди)

Трансценде́нтність - термін, що характеризує те, що принципово недоступне досвідному пізнанню або не ґрунтується на досвіді. Поняття трансцендентального, яке спочатку характеризувало область абстрактних розумових категорій (таких як річ, суще, істина, добро і т. і.), а пізніше було розвинене Кантом, який став так називати те, що спочатку властиво свідомості: не набуте у процесі досвіду, а, навпаки, обумовлює і визначає можливість будь-якого досвіду. Протилежність - іманентність. Імане́нтний (лат. властивий, притаманний чомусь) — внутрішньо притаманний предметам або явищам, той, що випливає з їхньої природи. Філософ Григорій Савич Сковорода (1722-1794) розрізняє три «світи», які пронизує Божественне життя: світ великий,або «макрокосмос», цебто Всесвіт; світ малий,або«мікрокосмос»,під яким розуміє людину; світ символів,який ототожнює з Біблією. Перший світ він характеризує такими словами: «Система світу сього – храм Божий та дім Його». Філософ прирівнює Бога до Істини і Розуму які вічні. Особливість Бога як вічності в тому, що нічого не було до Нього і нічого не буде після Нього. Інакше кажучи, Бог перебуває поза часом, хоч і час залежить від Бога. Бог – це нескінченний кінець і непочаткований початок. Вічність нагадує кільце, в якому перший пункт збігається з останнім: де почалось, там і закінчилось. Так пояснюється нескінченність як властивість Бога. Ще одна властивість Бога -- це єдність. «Бог -- єдиний у всіх, а всі – в Ньому». Від єдності невід’ємна така риса, як простота, що означає неподільність і немножинність. Невидимість як рису Бога філософ виводить з попередніх властивостей. Невидимість зумовлена нематеріальністю, безтілесністю, духовністю, таємною прихованістю в недосяжних сферах, хоч водночас Бог є Світлом і Сонцем. У трактуванні філософа Христос символізує ідеальну, «внутрішню людину», яка приховує Божественне життя, цебто образ Божий. Звідси -- висновок: «Пізнати людину – означає побачити Бога». Самопізнання людини ґрунтується на Біблії, як книзі символів і алегорій. Вчення про три «світи» доповнюється положенням про два єства: невидиме(Боже) і видиме (речовинне). Невидимого, як істинного і вічного, не можна пізнати через відчуття, лише розумом, що просвітлений Богом. На противагу невидимому видимий світ, світ речей філософ ототожнює зі сном, тінню, трактує його як ніщо. Річ нагадує дзеркало, в якому відображений Бог, а тінь – це образ єдиного Бога: вона може зникнути, але Бог залишається, відтворившись в іншому образі. Філософ трактує Бога як дух, таємну силу, всесвітню віру, невидиму натуру. Загальний світовий закон – це втілення волі Бога. Найточнішим ототожненням Бога, як вважає філософ, є Розум та Істина, бо вони втілюють відповідно нематеріальність і вічність. Від Бога як Розуму походить Премудрість, яку втілив Христос, а ще раніше вона була закодована в книгах пророків. За Сковородою, Біблія – це реальний світ, втілення Слова Божого. Інакше кажучи, Бог – це духовна натура, яка протистоїть натурі матеріальній. Світ складається із видимої і невидимої натури. Видима називається творінням, невидима – Богом. Ця невидима натура, чи Бог, все творіння пронизує і вміщує , скрізь і завжди був, є і буде». Водночас Бог як невидима натура, на думку Сковороди, присутній у матеріальній природі, хоч і не переходить у речі. Такий стан філософ характеризує як «незлитне поєднання». Звідси – характеристика філософського вчення Сковороди як натуралістичний іманентний трансценденталізм. У ньому проявляється пантеїзм, хочтоді був широко розповсюджений також деїзм,відповідно до якого Бог вважався за першооснову світу, але ставився над ним. Проте такий пантеїзм фактично переходить у панентеїзм, відповідно до якого Бог не тільки присутній у світі, а й усе охоплюється Богом.