Философия экзамен

1.Обєкт і предмет філософії. Історичні форми основного питання філософії

Об єктом філософії завжди були і є: 1.природа та сутність світу,

2.природа та сутність людини, 3.взаємовідносини між світом і людиною.

Предмет філософії – історично рухливий і конкретний. Він постійно вдосконалюється, уточнюється і змінюється. Ці процеси відбувалися і відбуваються за двома основними шляхами: «відгалудження», тобто відокремлення від різноманітних систем знань у міру їх накопичення, і «самовизначення». Філософія виступаючи у якості науки, світогляду, методології і духовності має основне питання. Основними питаннями в найбільш загальному розумінні є постановка і розв язання проблем, від якої залежить доля існування предмету. Стосовно основного питання філософії існують наступні точки зору: 1.Основним питанням філософії будь-яких періодів(етапів. шкіл, напрямків) є проблема відношення мислення і буття, матерії і свідомості, матеріальною і ідеальною з боку їх первинності чи вторинності.Це також проблема, яка розв язує наступне питання: пізнавальний чи непізнавальний світ; 2. суть основного питання філософії – як співвідноситься у житті людини і суспільства такі явища як мораль, моральність, аморальність; 3.у всі періоди на всіх етапах розвитку філософії ця проблема існувала і існує і постає як проблема людської свободи. Основне питання філософії – свобода. Проблема свободи у відношенні до того життєвого світу, в якому вони реалізуються. Має сенс при наступному розумінні свободи: свобода – це почуття, усвідомлення, теор.-практ. означеність людиною(сусп.-ом) самесвого, а не чужого місця в світі.

2.Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світу. Структура світогляду. Світогляд — це сукупність поглядів, уявлень, переконань та ідеалів людей: природничо-наукових, філософських, соціальних, економічних, політичних, правових, моральних, естетичних, релігійних тощо. Вони виявляються у самосвідомості особистості та суспільства, в їх ціннісних орієнтаціях, соціальних установках, життєвих планах та будь-якій діяльності. Головне у світогляді — узагальнені буденні, або життєво-практичні, професійні та наукові знання. У загальному плані появу світогляду можна пояснити так: людина, усвідомлюючи дійсність, рано чи пізно починає усвідомлювати і свою унікальність, свою відмінність від усього іншого в світі. В результаті у неї формуються певні уявлення як про основні засади та особливості світу, так і про свої власні риси та особливості. Отже, світогляд постає формою загального людського самовизначення в світі. Світогляд — це сукупність узагальнених уявлень людини про себе, світ, свої взаємини із світом, про своє місце в світі та своє життєве призначення. Головними поняттями світогляду є світ та людина. Він відображає не стільки об'єктивне бачення скільки суб'єктивне. Головним завданням постає формування загальної картини світу. У процесі свого розвитку світогляд знайшов своє віддзеркалення у формах міфології,релігії,та філософії. У своїй основі світогляд має таку структуру : світовідчуття(емоційно-психологічний рівень),світосприйняття (певний досвід формувань уявлень про світ з використанням наочних образів),світорозуміння (пізнавально-інтелектуальний рівень).

3.Монізм (матеріалістичний та ідеалістичний), дуалізм і плюралізм як філософські принципи трактування субстанції.

Ідея субстанції - виникає фактично з початком філософствування, де вона стає однією з ключових категорій мислення. Це поняття ввели для позначення загальної основи усього існуючого. Разом з поняттям субстанції існує близьке до нього поняття субстрату як того, з чого усе зроблено. Поняття субстрат можна зблизити з поняттям матерії ("те, з чого", як означав "матерію" Арістотель). Субстанція ж представляє вищу міру спільності. Субстанція означає першооснову усієї існуючої, внутрішньої єдності різноманіття конкретних речей, подій, явищ, процесів, за допомогою яких і через які вона існує. Відповідно до загальної спрямованості певних філософських концепції вичленяють одна субстанція (монізм; субстанцією тут може бути як матерія - вода, вогонь, атоми), дві субстанції (дуалізм - субстанція мисляча і субстанція протяжна, матеріальна) або безліч субстанцій (плюралізм). Філософія, узагальнюючи спостереження і вивчення світу, неминуче зупиняється перед проблемою: один, два чи багато існує глибинних основ (початків, першопричин, вихідних принципів) самого світу. При вирішенні цієї проблеми виникають такі типи філософії, як Монізм, Дуалізм, Плюралізм. Монізм — теорія, згідно з якою різні типи буття або субстанції, що здаються різними, врешті зводяться до єдиного джерела. Для розуму, що не рефлектує, у світі існує практично нескінченне число типів субстанції: камінь, дерево, скло, сіль, цукор здаються глибоко та очевидно різними речовинами. Монізм в основі всієї дійсності шукає і вбачає один початок. Монізм може бути матеріалістичним, коли він єдиною основою (першопричиною) бачить матерію, чи ідеалістичним, коли такою єдиною основою проголошує дух (ідею, почуття). Дуалізм — доктрина, котра стверджує, що фізичні предмети є незалежними у своєму існуванні у природі від розумового акту пізнання і знання. Дуалізм теж вважає, що існує різниця між «ментальними» (розумовими) та «реальними» предметами і подіями, так що останні існують незалежно від того, чи вони є пізнаними, чи непізнаними спостерігачем. Іншими словами, дуалізм це — філософська теорія, яка стверджує, що всесвіт складається з двох незмінних і незалежних речовин, або вчення, що він базується на двох фундаментальних принципах (наприклад, добро і зло). Плюралізм  - «доктрина множинності», за якою існує кілька незалежних основ буття чи істинного знання.

4.Проблема раціональності в сучасній науці і філософії. Раціональність - одна з головних проблем сучасної філософії, вона обговорюється в філософії життя, прагматизмі, екзистенціалізм, неопозитивізмі і постпозитивізмом. У сучасній філософії існує дві основні лінії осмислення проблеми раціональності: сциентизм і Антисцієнтисти. В рамках сцієнтизму акцент робиться на науці і пошуку строгих засобів систематизації знання. Раціональність в сцієнтизм ототожнюється з наукової раціональністю в її класичному вигляді. Сциентизм представлений позитивізмом, неопозитивізм і постпозитивізмом. Друга лінія інтерпретації проблеми раціональності - антисцієнтисти - пов'язана з філософією життя, екзистенціалізму, філософської антропології. У антисцієнтизму акцент робиться на позанаукових формах і способах осягнення дійсності, на спонтанності людської поведінки і вторинності розуму по відношенню до дій, емоціям та інтуїції людини. У антисцієнтизму наука більш не розглядається як головний компонент духовної культури, вона стає в один ряд з іншими формами духовної культури, мистецтвом, релігією, політикою та ін. Крайній Антисцієнтисти повністю заперечує цінність науки, але така негативістська позиція, проте, не дуже плідна. Набагато більш адекватно і евристичних позиція помірного антисцієнтизму, яка дозволяє вивчати науку і не відкидати її досягнень.