3. Дослідницькі методи у релігієзнавстві

Для вирішення своїх завдань релігієзнавство залучає низку філо­софських, загальнонаукових і спеціальнонаукових методів досліджен­ня. Серед цих методів універсальними є два:

— метод історизму (розуміння явища, що досліджується, по-пер­ше, у тих умовах, в яких воно існує, по-друге, урахування не тільки наявного стану досліджуваного явища, а процесу його виникнення, попереднього розвитку і подальших тенденцій функціонування загалом);

— метод об'єктивізму (відтворення явища у його внутрішній суті, незалежно і від уявлень про нього людей, і від теоретико-методологічних уподобань самого дослідника).

Успішно застосовуються і декілька інших методів:

— генетичний метод має наслідком виведення подальших етапів розвитку чогось з початкової фази його виникнення. У ході цієї процедури важливе значення мають пошуки проміжних ланок у загальному ланцюгу еволюції цього явища. Цей підхід був успішно використаний у XIX ст. в історії релігії. Такі відомі дослідники, як Е. Тайлор і Дж. Фрезер, сподівалися шляхом узагальнення фактів історії релігії визначити, по-перше, «міні­мум релігії», тобто первинну і визначальну для її подальшого розвитку форму, по-друге, основні стадії еволюції релігії, які виходили б з цього «мінімуму»;

— порівняльно - історичний метод зіставляє різні етапи розвит­ку однієї і тієї самої релігії у різні проміжки часу або різні релігії, що існують у той самий час. але знаходяться на різних стадіях розвитку. Велике значення мас порівняльне вивчення співставних образів різних релігій (наприклад. Будди і Христа як засновників світових релігій), яке допомагає краще зрозумі­ти специфіку кожного з них. Методологічну програму цього підходу яскравіше усього визначив видатний англійський схо­дознавець і філолог

М. Мюллер (1823—1900) у книзі «Релігія як предмет порівняльного вивчення». На основі цього методу сформувався такий впливовий напрям, як порівняльне релігієзнавство;

— каузальний аналіз покликаний виявити причини виникнення і еволюції різних явищ релігії. Таким чином, реалізується на­мір простежити укоріненість цих явищ у реальних стосунках у життєдіяльності людей;

— типологічний метод являє собою сукупність процедур роз­членування і угрупуваиня об'єктів, що вивчаються за якими-небудь ознаками. Таким чином, приміром, можна класифікувати історичні типи релігії і форми вільнодумства;

— феноменологічний метод включає у себе сукупність прийомів з'ясування значень і сенсів тих чи інших релігійних явищ, якими наділяють їх люди. Використання прийомів феноменологічного аналізу сприяло виокремленню одного з розділів релігієзнав-ства-феноменології релігії;

— структурно-функціональний аналіз спрямований на роз­криття внутрішньої структури і механізмів взаємодії всередині складних релігійних об'єктів. Така ж операція може бути про­ведена і над кожним окремим елементом, який, у свою чергу, являє собою свого роду «підсистему»;

— герменввтмчиий метод застосовується для досягнення ро­зуміння релігійних явищ. У ньому застосовуються прийоми тлумачення священних текстів, творів релігійних авторитетів, співвіднесення розуміння першоджерел кожним подальшим поколінням віруючих, дослідження зв'язку змісту тексту з соцікультурними умовами його складання.

Кожен із розділів релігіезнавчого знання застосовує власну сис­тему спеціально-наукових методів дослідження. Наприклад у психо­логії релігії можливий такий метод як спостереження, а у соціології релігії — опитування.

Повноцінні результати при дослідженні будь-якої релігієзнавчої проблеми досягаються тільки за умови комплексного методологічного підходу до її висвітлення.