32. Релігія єврейського народу: іудаїзм

Іудаїзм — релігійна система єврейського народу. Чисельність іудеїв у світі на сьогодні становить приблизно 17 мли чоловік у 80 державах.

Іудаїзм виник на межі II—І тис. до н.е у Палестині. Найважливі­ша подія в історії іудаїзму — побудова у Єрусалимі, столиці давнього Ізраїльсько-іудейського царства, храму на честь Бога Яхве. Наприкінці І ст. н. є. Ізраїль повністю втратив свою незалежність, храм було дощенту спалено. Євреї розселилися по всьому світі, збері­гаючи, однак, почуття духовної єдності (діаспора). Державну незалеж­ність Ізраїлю було відновлено тільки наприкінці 1947 р..

Віровчення й основи культу іудаїзму викладені у власному Свя­тому Письмі. Самі євреї називають своє Святе Письмо Танах (ТаНаХ, скорочення назв усіх його частин). Для християн — це Старий Завіт у Біблії.

Між III і V ст. и.е. було створено Талмуд (давньоєвр. вивчення) — заснований на біблійному віровченні багатотомний релігійно-філо­софський, моральний, побутовий, законодавчий і судовий кодекс.

Віровчення іудаїзму базується на вірі у Заповіт, угоду між Бо­гом Яхве та єврейським народом. Цей Заповіт містить два основні положення:

1. Бог Яхве (Ягве) — не просто один з богів, а єдиний Бог, тво­рець і володар усього, що відбувається в природі, суспільстві і долі кожної людини.

2. Єврейський народ с богообраним народом — месією. Він перебу­ватиме під особливим заступництвом Бога доти, доки буде поклонятися йому і свято дотримуватись даних Богом законів.

Основний зміст законів, дотримання яких вимагає Заповіт, скла­дає Деколог. або у перекладі з грецької 10 заповідей.

Ось ці заповіді: 1) вшановувати єдиного Бога; 2) не створювати собі кумира — об'єкт марного поклоніння; 3) не згадувати імені Бога без необхідності, 4) шанувати день суботній; 5) поважати батьків; 6) не убивати; 7) не чинити перелюбу; 8) не красти; 9) не лжесвідчити; 10) не бажати нічого від ближнього свого.

Особливе значення мали також правила вживання «правильної», «кошерної» їжі. Наприклад до сьогодні їсти можна тільки певні види м'яса.

Серед релігійних обрядів найбільшого значення іудаїзм надає обрізанню як наочному символу Заповіту. Обрізан­ня — відрізування крайньої плоті у хлопчиків особливим інструментом спеціальним фахівцем (могелом).

До періоду діаспори все релігійне життя зосереджувалось у Єруса­лимському храмі, а основним обрядом було жертвопринесення. Піз­ніше (у період діаспори) функції Храму перебрала на себе синагога, а функції храмових служителів — рабими (давньоевр. учителі).

Синагога — це молитовний будинок, свого роду громадський та релігійний центр самостійної єврейської громади, де рабими й інші знавці тлумачать людям священні тексти, моляться (але не приносять жертви).

Рабин — людина, яка очолює автономну єврейську релігійну гро­маду. Однак його основне призначення — розв'язувати всі питання у житті громади, виходячи з релігійних постанов, які він зобов'язаний знати напам'ять.

Іудейське богослужіння складається з індивідуальної та спільної молитви, читання Тори, виконання особливих релігійних піснеспівів.

Окреме місце у святковому циклі євреїв посідає «шабат» — субота, що є не тільки звичайний вихідний днем, а й щотижневим святом

Свято Великодня триває тиждень, знаменуючи початок Виходу євреїв з Єгипту. Найяскравіша його подія — Седе, ритуальна трапеза. Наступні 7 діб потрібно вживати у їжу мацу — прісні коржі, спечені без дріжджів і солі.

Серед представників різних напрямів у Іудаїзмі звертають на себе увагу ортодокси хасиди. Оформилася хасидська течія лише у середині XVIII ст. у євреїв України (тоді частини Російської імперії).

Фундатор хасидизму Бешт (1700—1760) проповідував, що рабинська ученість і дотримання численних ритуальних правил не потрібні, що треба прагнути до безпосереднього спілкування з Богом, яке знахо­диться у молитовній розмові.

Віровчення (особливо принцип монотеїзму) і культ (особливо при­нцип молитовного богослужіння, свята Великодня і П'ятидесятниці) іудаїзму стали джерелом для християнства і ісламу.