37. Передумови виникнення християнства

Християнство — найпоширеніша світова релігія, що налічує у своїх лавах понад 2 млрд. людей (мінімальні дані — 1,4—1.5 млрд). Воно сформувалося на початку І ст. н.е. у Палестині — історичній області у Західній Азії, на території якої розташовуються сучасні держави Ізраїль, Ліван, Сирія і Йорданія.

Поява християнства була не випадковим, а закономірним явищем із низкою зовнішніх і внутрішніх передумов.

Зовнішні передумови:

1) Палестина (точніше, невелика її частина — Іудея із столицею у Єрусалимі) була офіційним центром іудаїзму — єдиної на той момент у світі релігії, яка досягла рівня монотеїзму.

2) Палестина займала проміжне геополітичне становище «між Заходом і Сходом». Тому будь-які оригінальні ідеї, що виникали у середовищі, де злилися воєдино культури багатьох народів і цивілі­зацій, не здавалися так різко ворожими сутності якого-небудь з двох великих історичних полюсів світу. Навпаки, майже гарантовано вони могли зустріти терпиме до себе ставлення протягом того проміжку часу, коли були найвразливішими для ідеологічного і політичного переслідування.

3) Християнство виникло у той момент, коли воно могло бути затре­буване суспільством і державою — наприклад у вигляді ідеологічної опори Римської імперії.

Внутрішні передумови:

1) Зростаюче політичне пригноблення єврейського народу. У цей час євреї практично втратили свою державність, знаходилися під вла­дою Римською імперії. Через глибоке внутрішнє переконання у своєї богообраності вони страждали від політичної залежності більше за інші народи і чекали на прихід Спасителя як на диво, що змінить на краще їхнє життя.

2) Розкол у іудейському суспільстві після розпаду єдиної єврей­ської держави, суперечки між нечисленною верхівкою — садукеями і фарисеями — і широкими народними низами. Садукеїв і фарисеїв у народі ненавиділи за їх показну доброчесність, за прагнення продемонструвати зовнішнє благочестя без глибокої внутрішньої віри. Через це. уважали у народі. Бог покарав євреїв іноземною неволею.

3) Як наслідок, в іудейській релігійній громаді виникли численні секти (наприклад, есеїв). Вони сповідували вчення про наближення «кінця світу» пазом із останнім Судом над всіма, хто коли-небудь жив. Цей переворот мав відбутися після приходу божественного Послан­ця — Месії. Іудейські сектанти саме себе вважали представниками справжнього іудаїзму, покликаного оновити старий союз (заповіт) між Богом і народами Ізраїля. підготувати прихід Спасителя.

Поширенню християнства і формуванню основ християнського віровчення сприяло співзвуччя деяким ідеям античної філосо­фії:

1) Ученню Філона Олександрійського про Логос. Філон з'єднав поняття Лотоса у біблійній традиції, що трактувалося як слово, здатне творити, і філософську традицію, що розглядала Логос як внутрішній закон світу.

2) Стоїцизму римського мислителя Сенеки. Християнству були співзвучні повчання Сенеки про мінливість почуттєвих задоволень, заклики до турботи про інших людей, самообмеження у користуванні матеріальними благами.

Названі передумови були лише свого роду сприятливим ґрунтом, який міг дати плоди тільки тоді, якщо у нього кинути зерно. У ролі такого сівача і виступив Ісус Христос. а зерном стали його євангель­ські проповіді.