49. Введення християнства у Київській Русі

Масове прийняття християнства, відповідно до літописного свід­чення, офіційно визнаного Православною Церквою, сталося у 988 р при князі Володимирові І Святославовичу (980—1015). Однак у Повісті минулих літ розповідається про те. як приніс на Русь звістку христи­янської віри ще апостол Андрій Первозваний у середині І ст. н.е.

Проникнення і поступове поширення християнства в Україні було результатом тривалого процесу, що зайняв без малого ціле тисячоліття.

Зовнішньою стороною цього процесу були досить інтенсивні торгово-економічні зв'язки Київської Русі з найбільш розвинутою на той час державою світу — Візантійською імперією.

Внутрішньою стороною процесу християнізації була поступо­ва еволюція у напрямку монотеїзму язичницьких поглядів давніх слов'ян.

Говорячи про християнізацію Русі, не можна не сказати про величезну роль братів Кирила і Мефодія. Кирило почав укладати слов'янську абетку — глаголицю, а також працювати над перекладом Святого Письма слов'янською мовою. Переклади Кирила й Мефодія стали основою для першої літературної мови слов'ян — так званої старослов'янської. У той час богослужбові тексти вже перекладалися багатьма мовами, існували переклади з латини й грецької на інші мови: грузинську, вірменську, сирійську, коптську, готську.

Слід звернути увагу на те, що через особливості географічного розташування Русі між Європою й Азією для неї існував досить широ­кий релігійно-цивілізаційний вибір. Теоретично Русь могла б обрати одну з трьох монотеїстичних релігій, що сповідали її ближні та далекі сусіди: іслам — Волзька Булгарія, іудаїзм — Хазарський каганат, східне християнство — Візантія, або західне — Німеччина. Хрещення Русі пояснювалося необхідністю рішення для князя Володимира найваж­ливішої внутрішньополітичної задачі — об'єднання під особистою владою великої кількості різних племен. Візантійське християнство практично ідеально підходило у даному разі не тільки тому, що мало універсальний характер і було прийнятним для всіх людей, незалежно І від кольору шкіри, мови тощо. Крім того, у ньому був дуже розвинутий принцип цезарепапізму — тобто панування світ­ської влади над духовною.

Послідовність введення християнства на Русь наступна:

IX ст. — перші дані про появу християнства на Русі. Візантійські джерела повідомляють, що після вдалого походу на Константинополь і укладення вигідного договору з імперією київські князі Аскольд і Дір стали християнами. Їх переконало диво, яке ніби зробив посланий до Русі візантійський єпископ Михайло, який поклав у вогонь Євангеліє і вийняв його звідти неушкодженим.

Хст. — період постійної боротьби між прихильниками христи­янства і язичництва серед правлячої еліти Давньоруської держа­ви. Супротивниками християнства виступали князі Олег (882—912) і Святослав (964—972). прихильниками — княгиня Ольга (945—964) і, можливо, князь Ігор (912—945).

Кінець X ст. — масове хрещення Русі. Згідно із ПВЛ князь Во­лодимир, щоб досягти вигідних умов хрещення, захопив місто Корсунь у Криму і повернув його Візантії після того, як за нього була видана царівна Ганна, сестра імператорів. Перед обрядом одруження князь Володимир пройшов таїнство хрещення. Повернувшись до Києва, він зруйнував головне язичницьке святилище, скинувши статуї богів у ріку. Хрещення киян здійснювалося на Дніпрі. В інші великі міста Русі були послані прибулі з Візантії священики у супроводі військо­вих загонів.

Поширенню християнства сприяла культурно-просвітницька діяльність Кирила і Мефодія у XI ст. Ними було почате складання слов'янської абетки — глаголиці, а також робота над перекладом Святого Письма слов'янською мовою.

Історичне значення введення християнства у Київській Русі — країна здобула міжнародне визнання як частина християнського світу і могутній загальнокультурний імпульс для подальшого розвитку.