55. Правові гарантії свободи совісті та релігії в Україні. Держава і Церква в Україні

Правові гарантії свободи совісті та релігії в Україні встановлені Конституцією України. Законами України «Про свободу совісті та релігійні організації»,«Про освіту», «Про альтернативну (невійськову) службу» та деякими іншими.

Релігійне законодавство України (як і законодавство інших пост­радянських республік) встановлює такі базові принципи ставлення до релігії й Церкви:

1. Свобода совісті, релігії.

2. Гарантії рівності особи перед Законом незалежно від її релігій­них переконань, релігійних організацій, конфесій.

3. Забезпечення прав релігійних меншин.

4. Відокремлення Церкви від держави.

Обмеження свободи совісті та релігії встановлюються у таких сферах:

По-перше, у царині політичної діяльності. Релігійні організації не мають права брати участі у діяльності політичних партій, висувати кандидатів до органів державної влади.

По-друге, у сфері міжнародних зв'язків. Згідно зі ст. 14 Закону Ук­раїни іноземці можуть займатися проповіддю релігійних віровчень, виконанням релігійних обрядів лише у тих релігійних організаціях, на запрошення яких вони прибули у країну і за погодженням з від­повідними державними органами.

По-третє, у царині освіти.

В останньому випадку діє принцип відокремлення релігії від освіти. Згідно з цим принципом освіта в Україні «носить науковий, світський характер». Проте релігійні організації мають право створювати для релігійної освіти дітей та дорослих навчальні заклади і групи, а свя­щеннослужителі мають право брати участь у навчально-виховному процесі у школах, надавати педагогам консультативну допомогу.

Однією із невіддільних конституційних гарантій забезпечення свободи совісті та релігії в Україні є право на альтернативну (невій­ськову) службу. Згідно з нею цю службу проходять у тому разі, «якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина». Альтернативну службу громадяни проходять на держав­них підприємствах, в установах та організаціях соціального забезпечення, охорони здоров'я та навколишнього середовища, а також І у сфері комунального, сільського господарства тощо.

У реальній практиці суспільного життя ступінь релігійної свободи значною мірою залежить від характеру державно-церковних відносин, які історично у ньому склалися. Не може бути повної релігій­ної свободи у крайніх моделях таких стосунків:

— Модель повного злиття держави і Церкви, як це мало місце у Папській державі в Італії й має місце у деяких ісламських країнах.

— Модель ворожнечі й повного відокремлення держави від Церк­ви, яка послідовно втілювалася у життя у Радянському Союзі.

Тож релігійна свобода може бути реалізована лише у проміжних моделях часткового ототожнення держави і Церкви:

— Модель «державної релігії», всебічної — законодавчої, ма­теріальної іа моральної — підтримки державою однієї з по­ширених у ній релігій.

— Модель «традиційної Церкви» — жодна з існуючих у країні релігій не проголошена офіційною Церквою держави, проте одна з них займає особливе місце у традиціях народу і ко­ристується відкритою державною підтримкою.

— Модель «співпраці» — держава забезпечує значне фінансу­вання різних видів церковної діяльності, зокрема релігійної освіти, утримання храмів, оплати праці духовенства. Часто у такій моделі стосунки держави і Церкви регулюються спеціальними угодами.

— «Пристосовницька модель» — держава дотримується нейтралі­тету щодо релігії. Вона не визначає значення якоїсь релігії для загальнонаціональної чи місцевої культури, не займається проблемою розміщення релігійних символів у публічних місцях, не санкціонує винятки у системі оподаткування, не врегульо­вує на законодавчому рівні особливості релігійного побуту і святкового циклу. В Україні діє остання, «пристосовницька модель», хоча певні полі­тичні сили постійно намагаються проголосити православ'я офіційною, чи, принаймні, традиційною релігією. Тому до участі в офіційних захо­дах запрошуються представники трьох Православних Церков, Католи­цької та Греко-Католицької Церкви, протестантських, мусульманських та іудейських об'єднань.

Для регулювання відносин між Церквою та державою в Україні до 2005 р. діяв Державний комітет у справах релігії.