44. Еволюція ісламу

Іслам — наймолодша зі світових релігій. Вона виникла на початку VII ст. у кочових і напівкочових народів семітської мовної сім'ї, що жили на території Аравійського півострова.

Початком становлення ісламу вважається 610р. коли молодому купцеві з Мекки Мухаммаду стали з'являтися видіння про єдиного Бога — Аллаха. Еволюція ісламу поділяється на:

1) Мекканський етап 610—622 рр., який характеризувався виробленням основ ісламського віровчення та початком його публічної проповіді серед населення міста Мекки. Однак у цей час послідовни­ки Мухаммада були порівняно малочисельними і згодом були змушені покинути Батьківщину, оскільки їх діяльність занепокоїла правлячу міську верхівку. Так сталася Хіджра, переселення перших мусульман із Мекки до міста Медіни. Від цієї події прийнято починати літочислення за мусульманським календарем.

2) Медінський період 622-632 рр. був позначений організацією мусульманської громади, унормуванням культових норм і правил повся­кденного життя. Завершується період війною з Меккою і переможним поверненням мусульман до рідного міста.

3) Період «4 праведних халіфів» (до середини VII ст.). Після смерті Пророка Мухаммада за правління його найближчих соратників відбулась остаточна уніфікація віровчення ісламу, був складений і остаточно відредагований Коран як Святе Письмо цієї релігії. Іслам поширив свій вплив на всю територію Аравійського півострова і розпо­чав масштабні завойювання в Африці та Азії. Одночасно стався розкол ісламу на два основні напрями — суннитів і шиїтів.

4) Період Ісламського завоювання, розширення Ісламу «вшир» (середина VII — початок IX ст.). Мусульмани приєднали до сфери свого впливу Північну Африку, Середню Азію, Закавказзя, південь Європейського континенту. Однак на завойованих територіях вони залишалися у меншості, допускали сповідування інших релігій і від­чували помітний культурний вплив з боку більш розвинених підко­рених народів.

5) Період розширення Ісламу «углиб» (IX—XIII ст.). Характе­ризувався тим, що мусульмани склали більшість у основних державних утвореннях, якими управляли мусульманські династії. Ставилися терпимо тільки до християнства та іудаїзму, але за умови визнання вищості ісламу. Арабська культура досягала найвищої міри розквіту, а ісламська цивілізація стала лідером тогочасного світу. Головна причина успішної ісламізації — послідовність і мирність. Іслам приваблював населення підкорених країн можливістю підвищення соціального статусу (раби звільнялися), швидкої кар'єри, зменшенням податків.

6) Період ослаблення ісламу з XIV до середини XX ст. Іслам­ський світ утратив єдність, почалися громадянські війни, тому його розміри і вплив неухильно скорочувалися підтиском європейського християнства.

7) Період мусульманського відродження — з другої половини XX ст. він характеризується:

а) економічною модернізацією арабського світу завдяки розробці половини найбільш дешевої і якісної нафти в світі;

б) неформальним політичним об'єднанням більшості арабських країн;

в) питома вага мусульман щодо загального населення планети зрос­ла у XX а. з 12—13 до 17—19% і прогнозується подальше збіль­шення — до 20—25% на 2025 р. тоді як, для порівняння, питома вага християн коливається останні сто років у межах 33—35%. Це зростання обумовлене двома основними факторами. Перший фактор — активне навернення в іслам немусульман (кочові племена Африки, чорношкіре населення США і Канади, до 1 млн. європейців); другий, що дає переважну частку такого прирос­ту, — високий рівень народжуваності серед мусульманських народів, що за сучасного рівня розвитку медицини (а отже, різкому зниженні смертності) призвів до демографічного ви­буху в ісламському світі;

г)посиленням в арабських країнах фундаменталістських орієн­тацій Уважається, що соціальною основою ісламського фундаменталізму виступає «нижчий середній клас» — учителі, дрібні торговці і ремісники, чиновники, яким модернізація за західними зразками загрожує пониженням соціального статусу і погіршенням матеріального стану.