54. Свобода совісті і релігії. Толерантність

Свобода совісті та релігії є похідними від загальної свободи, що поряд з правом на життя і власність вважаються підмурком сучасного західного суспільства з часів «батька» західного лібералізму, англій­ського філософа Дж. Локка (1632—1704).

Поняття свобода совісті означає свободу внутрішнього духовного вибору тих чи інших поглядів.

Поняття свобода релігії постає як свобода вибору й самостверд­ження індивіда лише у системі релігійних координат — віровченні, культовій діяльності, релігійній організації чи релігійних стосунках.

Основоположні принципи релігійної свободи викладено у декіль­кох міжнародних правових документах:

— Загальній Декларації прав людини, прийнятій 00Н у 1948 р.;

— Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 р.;

— Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості й дискримі­нації на підставі релігії чи переконань 1981 р.

Однак положення цих документів не є нормами прямої дії. Вони є лише рекомендаціями, що не мають сили для національного законо­давства. Натомість Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950) є чинним законодавчим актом, обов'язковим для виконання. Положення про свободу релігії та її захист у тій чи іншій формі можна знайти у кожній конституції європейських країн, а також більшості інших держав світу. Принцип релігійної свободи щоразу здобуває більшу підтримку з боку самих релігійних організацій. Про це переконливо свідчать, наприклад, документи II Ватиканського собору.

Гарантує свободу совісті і релігії дотримання таких принципів, закріплених у Конституції та релігійному законодавстві кожної країни:

1) Рівність громадян незалежна від їх ставлення до релігії.

2) Відділення релігійних і атеїстичних об'єднань від держави.

3) Світський характер системи державної освіти.

4) Рівність релігійних об'єднань перед законом.

5) Наявність спеціальних законодавчих актів, що забезпечують реалізацію свободи віросповідань і встановлюють відповідальність за їх порушення.

6) Право сповідати будь-яку релігію, безперешкодно здійснювати релігійні обряди, добровільно вступати у релігійні об'єднання і ви­ходити з них.

7) Право громадян висловлювати і розповсюджувати релігійні переконання в усній, друкарській і будь-якій іншій формі.

8) Право релігійних організацій здійснювати місіонерську діяль­ність, милосердя і добродійність, релігійне навчання і виховання, подвижництво у монастирях, здійснювати паломництва.

9) Право релігійних об'єднань утворювати регіональні або цент­ралізовані структури зі своїми органами управління і підрозділами.

Релігійна свобода може бути обмежена виключно законом і тільки заради захисту цивільної безпеки, здоров'я або моралей, інших фун­даментальних прав і свобод громадян.

Проблема толерантності виникла ще у часи гоніння на перших християн. Основні структурні елементи цього поняття:

а) право на сповідання будь-якої релігії;

б) право на публічне відправлення культу і поширення своїх поглядів у умовах існування офіційно визнаної або релігії, що підтримується державою. Якщо на ранніх етапах розвитку суспільства віротерпимість виявлялася спонтанної одинично, частіше за все на рівні окремо взятої людини, то у Новий час вона отримує законодавче закріплення як невід'ємний атрибут демократії. У 1981 р. 00Н прийняла спеціальну «Декларацію про ліквідацію всіх форм нетерпимості».

Для практичної реалізації цього принципу утворено Всеукраїн­ську Раду Церков та релігійних організацій Вона є представницьким міжконфесійним консультативно-дорадчим органом, що діє на громадських засадах.