1.2. Рівні управління

Хоча всі управлінці мають в організації визначене місце і виконують пев­ні функції, це не свідчить про те, що всі вони займаються виконанням однакової роботи.

Посади менеджерів називаються по-різному: виконавчий директор, декан, начальник відділу тощо.

Управлінська праця теж розподіляється.

Якокка Ли. Карьера менеджера: Пер. с англ. / При участии У. Новака; Общ. ред. и вступ ст

СЮ. Медведева. — М.: Прогресс, 1991. — С. 78.

Peter F. Drucker. "A New Discipline", Success! January-February 1987, p.18

16

Одна з форм такого розподілу має горизонтальний характер: розміщення конкретних керівників по окремих підрозділах (фінансовий відділ, виробни­чий відділ, служба маркетингу тощо).

Горизонтально розподілена управлінська робота повинна бути скоорди­нована, щоб організація мала можливість досягти успіху у своїй діяльності.

Вертикальний (тобто зверху вниз) розподіл праці підлеглих керівництвом створює в результаті рівні управління.

Кожна організація має свою певну, визначену, притаманну саме їй кількість рівнів управління. Наприклад, римська католицька церква, що нараховує мільйони членів, має лише чотири рівні між Римським Папою і священиком, а у військовому полку, кількістю 1 000 осіб, між генералом та рядовим — 15 ступенів градації.

Та попри залежність від того, скільки існує ступенів управління, керівників розподіляють на три категорії з точки зору виконання функцій. Назви цих рівнів: технічний, адміністративний та рівень соціальних структур (інституційний) (рис. 1.1).

Особи, що діють на технічному рівні (англ. — lower management — ниж­чі ланки управління: керівники підвідділів, бригад, майстри та інші, аналогічні їм за рангом, управлінські кадри) займаються поточними операціями та діями, необхідними для забезпечення ефективної роботи без зривів у виробництві продукції чи наданні послуг.

Керівники низової ланки — молодші начальники — це організаційний рівень, що знаходиться безпосередньо над робітниками та іншими працівни­ками (не управлінцями, виконавцями, особами, які самостійно рішень не прий­мають). Вони здійснюють контроль за виконанням виробничих завдань і за­безпечують надходження оперативної інформації для керівників вищих ланок. Через це керівників низової ланки (нижчого рівня) часто називають контро­лерами. Вони відповідальні за використання виділених їм ресурсів, персоналу, сировини та облаяшня

17

Розділ І

ПРЕДМЕТ ТА CTEFA КОМПЕТЕНЦІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ

Тема 1

ВСТУП ДО СУЧАСНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

Керівники на адміністративному рівні (англ. — middle management — середня ланка управління: керівники управлінь і самостійних відділів) займа­ються управлінням і координацією всередині організації, вони узгоджують різно­манітні форми діяльності і зусилля різних підрозділів організації. В організаціях посади менеджерів середнього рівня називаються: завідувач відділу; керівник сектору, ділянки, проекту; директор підрозділу; регіональний менеджер тощо.

Керівники середньої ланки координують і контролюють роботу молодших начальників. Вони визначають проблеми, починають обговорення, рекоменду­ють дії, розробляють творчі пропозиції, готують інформацію для рішень, що приймаються керівниками вищої ланки і передають ці рішення в технологічно зручній формі як конкретні завдання низовим лінійним керівникам.

Керівники на інституційному рівні (англ. — top management — вища ке­рівна ланка: генеральний директор, виконавчий директор, президент, канцлер, ректор, голова закладу, начальник установи) займаються, в основному, довго­строковим (перспективним) плануванням, прийняттям рішень щодо напрямів діяльності організації та вироблення політики, формулюванням завдань, адап­тацією організації до різних змін, управлінням відносинами між організацією і зовнішнім середовищем, а також суспільством, у якому існує і функціонує організація.

Керівники вищої ланки — а це, як правило, одна особа або дуже обмежене коло людей — відповідальні за прийняття найважливіших рішень для органі­зації у цілому. Робота вищого керівника не має чіткого завершення.

Успішність діяльності менеджера залежить від рівня управлінської май­стерності (досвіду), якою вони володіють. Ця майстерність може бути згрупо­вана у сім категорій:

1. Концептуальна майстерність — здатність менеджера розуміти узагальнену перспективу організації, уявляти повну картину.

2. Майстерність ухвалення рішень — вміння обирати найкращий з двох чи більше альтернативних варіантів.

3. Мистецтво аналітика — талант правильного розподілу робіт та завдань, вибо­ру оптимальної техніки та засобів, діагностика проблем і передбачення розвитку ситуації.

4. Адміністративна майстерність — спроможність виконувати предписані орга­нізаційні обов'язки, ефективно діяти в рамках обмеженого бюджету, коорди­нувати інформаційний потік.

5. Комунікаційне мистецтво — вміння логічно і доступно передавати свої ідеї та погляди іншим як усно, так і письмово.

6. Психологічна майстерність — здатність безконфліктно взаємодіяти з людьми, створювати сприятливий мікроклімат.

7. Технічна майстерність передбачає особливу компетенцію для виконання

завдань.

Рівні управління утворюють конструкцію організаційної структури фірми, що зображується у вигляді ієрархічної піраміди управління, де кожна управ­лінська ланка займає своє чітко визначене місце і виконує заздалегідь визначені функції. Сучасні потужні концерни характеризуються чотириступеневою струк­турою рівнів управління (між вищою адміністрацією фірми та адміністрацією підрозділів формується адміністрація виробничих груп, яка здійснює безпо­середнє управління виробничими відділами (рис. 1.2))^1,2.

Основою відокремлення управлінських ланок є визначення кола питань, які повинні вирішуватися на різних рівнях управління. Так, наприклад, при чотириступеневій структурі вищий рівень управління визначає загальну полі­тику фірми, другий рівень здійснює розпорядницькі та координаційні функції, на третьому рівні функціональні служби розробляють рекомендації, четвертий рівень — виконавчий.