Тема 13 керівництво та лідерство

ристики працівника визначають спосіб інтерпретації згаданого середовища та поведінки лідера.¹

Модель

Врума — Єттона

Модель ухвалення рішень керівником, яка була запропонована Віктором Врумом і Філіпом Єттоном (у доопрацюванні моделі брав участь Артур Джеґо), концентрує увагу на процесі прийняття рішення. Автори моделі, яка отримала назву моделі "лідера та участі", вважають, що існує п'ять типів керівництва стосовно міри участі підлеглих у процесі прийняття рішень:

Таблиця 13.8 Стилі прийняття рішень за Врумом — Єттоном

А І	Керівник сам вирішує проблему чи ухвалює рішення, використовуючи наявну у нього в даний час інформацію
А2	Керівник отримує необхідну інформацію від своїх підлеглих, а потім самостійно приймає рішення. Роль підлеглих — надання інформації, а не пошук та оцінка альтернативних рішень
С 1	Керівник обговорює проблему лише з тими підлеглими, яких вона безпосередньо стосується, поодинці вислуховує їх ідеї та пропозиції. Кінцеве рішення ухвалюється ним на власний розсуд, або враховуючи думки підлеглих, або ж ні
С 2	Проблема доводиться до відому персоналу, колектив спільно вислуховує всі ідеї та пропозиції, а рішення ухвалюється керівником
G 2	Проблема обговорюється усією групою, разом вислуховуються побажання і збо­ри прагнуть дійти згоди (консенсусу). Роль керівника -— головування на зборах. Він не намагається вплинути на групу, а ухвалює рішення, котре отримало більшість голосів присутніх

Робіне, Стефан П., ДеЧенцо, Девід А. Основи менеджменту / Пер. з англ. А. Олійник та ін. — К.: Видавництво Соломії Павличко "Основи", 2002. — С 445-446.

323

Розділ IV

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ КЕРІВНИЦТВА

Тема 13

КЕРІВНИЦТВО ТА ЛІДЕРСТВО

Дана модель також підкреслює відсутність універсального методу впливу на підлеглих. Оптимальність стилю залежить від чинників ситуації. Врум і Єттон розробили критерії оцінки ситуації "підлеглий-керівник":

Таблиця 13.9 Критерії проблеми Врума — Єттона

/.	Значення якості рішення
2.	Наявність у керівника досвіду чи достатньої інформації для ухвалення якісного рішення
3.	Ступінь структурованості проблеми
4.	Значення згоди підлеглих з цілями організації
5.	Визначена на підставі минулого досвіду імовірність, що авторитарне рішення керівника не зустріне опору підлеглих
6.	Зв'язок між мотивацією та досягненням мети
7.	Міра імовірності конфлікту між підлеглими при виборі альтернативи

Найпомітнішим внеском у дослідження проблем лідерства останніх років була розробка основних категорій лідерства. її автор — Гаррі Юкл — про­понує дев'ятнадцять категорій поведінки лідера:

1. Головний акцент на виробництво.

2. Увага, підтримка, чутливість.

3. Натхнення.

4. Схвалення і визнання.

5. Винагорода за діяльність на користь фірми.

6. Участь у прийнятті рішень.

7. Розподіл повноважень.

8. Пояснення ролей.

9. Постановка цілей.

10. Навчання.

11. Розповсюдження інформації.

12. Вирішення проблем.

13. Планування.

14. Координація дій.

15. Полегшення роботи.

16. Залучення консультантів.

17. Налагодження сприятливого мікроклімату в колективі.

18. Управління конфліктами.

19. Дисципліна і критика. '

324

РЕЗЮМЕ

1. Керівництво можна визначити "як процес використання влади задля досягнення впливу на людей". Влада — це можливість реально вплинути на поведінку інших людей, знаряддя впливу. Вплив — це будь-яка поведінка однієї людини чи групи осіб, що активно діє на поведінку, відчуття, стосунки інших людей. Стиль керівництва — це звична манера стосунків керівника з підлеглими, ступінь зусиль, які він прикладає, щоб впли­нути на них, спонукати їх до досягнення цілей організації; ступінь делегування повноважень, типи влади, які він використовує та його ставлення до вироб­ничих завдань і людських стосунків в колективі.

2. Існує сім форм влади:

1. Влада, що заснована на примусі, штрафних санкціях та загрозі покарань.

2. Влада, що заснована на винагородах.

3. Експертна влада.

4. Еталонна влада (харизматичний вплив).

5. Законна або традиційна влада.

6. Сила взаємодії з підлеглими.

7. Інформаційна влада.

3. Стилі керівництва традиційно класифікуються так:

а) автократичний — (теорія "X") виражає традиційний підхід до управління, що полягає у використанні людської праці за призначенням на вимогу організації. Теорія "X" заснована на переконанні, що без активного втручан­ ня керівників працівники залишаються пасивними, отже їх необхідно переконувати, заохочувати чи карати і пильнувати за їх діяльністю.

б) демократичний — (теорія "Y"), дещо ідеалізує субординацію, представляючи її як партнерство керівника та підлеглих.

4. Всю різноманітність індивідуальних особливостей керівника можна звести до певних типів, користуючись такою класифікаційною ознакою, як відносини керівника з підлеглими. З цих позицій розрізняють три види керівників: авто­ кратичний, демократичний та ліберальний.

Автократичний тип керівника відрізняється схильністю до одноособового керівництва в гіпертрофованих формах, надмірною централізацією влади, осо­бистим вирішенням абсолютної більшості питань, свідомим обмеженням кон­тактів з підлеглими.

Демократичний тип керівника прагне надання підлеглим самостійності відпо­відно до їх кваліфікації і функцій, які вони виконують, залучає їх до таких

325

Розділ IV

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ КЕРІВНИЦТВА