46. Становлення укр.-шведського союзу. Станіслав Лещинський і Мазепа

Ставало дедалі зрозуміліше, що цар розглядає Україну як свою

вотчину, може в перший-ліпший момент пожертвувати нею заради інте-

ресів Москви, потреби українського народу зневажає й ігнорує. У 1704 р.

армія Івана Мазепи за наказом Петра І увійшла в Правобережну Украї-

ну, а потім разом з військами прибічника Петра І польського короля

Августа II воювала в Познані та інших містах Речі Посполитої проти

шведів та військових частин ставленика Карла XII Станіслава Лещинсь-

кого. Козацькі війська окупували Правобережжя, Галичину, і старшина

на чолі з Мазепою вже вважала українські землі возз’єднаними в єдиній

українській державі. Однак незабаром виявилося, що за участь поль-

ських військ у боротьбі проти шведів цар погоджувався передати Польщі

Правобережну Україну та інші українські землі. У зв’язку із загрозою

вторгнення військ Карла XII і Станіслава Лещинського в Росію та Украї-

ну важливим для гетьмана і української старшини залишалося питання

про захист Московською державою України згідно з Переяславським

(1654 р.) і наступними договорами. Але і тут їх чекало гірке розчару-

вання. У відповідь на прохання Івана Мазепи виділити на допомогу

ослабленій гетьманській армії 10 тис. регулярних російських військ

Петро І відповів: «Не тільки 10 тисяч, але й десять чоловік не можу дати;

як можете, самі бороніться». Для гетьмана це означало, що Переяс-

лавська угода — підстава його васальної вірності своєму сюзерену,

царю, більше не зв’язувала його.

В пошуках шляхів збереження

української державності і своєї влади вони йдуть на союз з Карлом XII. Цей крок спирався на історичну традицію: Богдан Хмельницький

намагався створити шведсько-український союз для боротьби з Поль-

щею, і цей блок вів успішну боротьбу проти Речі Посполитої, хоч це і

йшло врозріз з політикою Московської держави. Швеція як держава,

що не мала спірних питань з Україною і не межувала з нею, була най-

вигіднішим, найзручнішим союзником. Тепер Швеція знову виступає як

вірогідний союзник саме в критичний момент, коли перед Україною

постало грізне питання: бути чи не бути? В цей час перемога кожного

з могутніх противників у Північній війні несла Українській державі заги-

бель: у разі перемоги шведсько-польського союзу (Карла XII — С. Ле-

щинського) Україна б стала здобиччю Польщі, а перемога Петра І вела

до скасування її автономії, як це показали перші роки війни.

Під тиском цих обставин Іван Мазепа вступив у таємні переговори

з прошведською групою польської шляхти, очолюваної С. Лещинським,

а через неї — з Карлом XII. На початку 1708 р. Мазепа і Лещинський,

який в той час був королем польським, уклали таємний договір, за яким

Україна як Велике князівство мала входити до складу Речі Посполитої.

Однак головним для України був її союз з Карлом XII, укладений у 1708 р.

47. Воєнно-політичні акції Росії проти українців після укла­дення українсько-шведського союзу 1708 р. Полтавська битва 1709 p., її наслідки для України.

Воєнно-політичні акції московського царя проти українців. У відповідь на дії Мазепи Петро І звернувся до українців. У численних відозвах він звинуватив Мазепу у «зраді», у намірі віддати Україну Польщі, а православні церкви й монастирі — уніатам. Цар також наказував

старшині й полковникам терміново зібратись у Глухові для обрання нового гетьмана. Водночас Петро І наказав Меншикову зруйнувати гетьманську резиденцію — Батурин.

Отримавши царський наказ, московські війська рушили на столицю Гетьманщини. У Батурині знаходилися значні військові сили, було чимало продовольства та боєприпасів. Місто захищали міцні укріплення. Тому спроби швидко здобути Батурин виявилися безрезультатними: жителі були налаштовані захистити гетьманську столицю. Та через зраду полкового старшини Прилуцького полку Івана Носа, який указав на потаємний хід, московські вояки 2 листопада проникли до міста і влаштували в ньому криваву різанину — жорстоко вбили всіх його мешканців, навіть жінок і немовлят. Потім Батурин було вщент зруйновано.

Знищення Батурина та його мешканців не було лише помстою. Цим каральним актом Петро І намагався залякати українців та остаточно упокорити їх, позбавивши прагнень до волі.

Згідно з іншим наказом царя, 6 листопада в Глухові відбулася Старшинська рада. Щоправда, на неї прибули тільки чотири полковники: стародубський, чернігівський, переяславський та наказний ніжинський. Гетьманом було обрано стародубського полковника Івана Скоропадського. Виборам гетьмана передувала церемонія «покарання» Івана Мазепи.. Удосвіта 27 червня 1709 р. почалася знаменита Полтавська битва, що на багато десятиліть визначила долі Росії та України. Російська армія налічувала 76 тис. солдатів і офіцерів, у тому числі й 20 тис. українських козаків. Шведи мали під Полтавою 20-тисячну армію і, крім того, 1 тис. козаків на чолі з Мазепою, які не брали участі в битві, охороняючи шведський обоз. Карл XII, виїхавши напередодні на рекогонсцировку (огляд місцевості) з двома своїми гвардійцями, зустрівся з козачим пікетом і вирішив його атакувати. Король особисто бився з козаками і був при цьому серйозно поранений у ногу. Тому в день битви Карл не міг сидіти на коні або керувати своїми військами з носилок. Він передав командування фельдмаршалу Реншильду.

Битва почалася атакою шведської кавалерії та піхоти. Росіяни, побудувавши заздалегідь п'ять редутів, за допомогою козацької кінноти відбили цю атаку. Разом із Мазепою до Молдавії втекли близько 50 представників козацької старшини, 500 козаків і більше 4 тис. запорожців. У 1710 р. емігранти обрали своїм гетьманом Пилипа Орлика, який навіть склав власну конституцію, на випадок повернення до України. На початку 1711 р. Орлик із запорожцями і татарами вступив на територію України, але незабаром був розбитий і втік. Гетьманська резиденція була перенесена до міста Глухова, ближче до Росії. На чолі української козацької армії був поставлений російський командувач, козацькі полки також очолили російські офіцери