53. Відновлення гетьманату у 1750 р. Гетьман Кирило Розумовський, його діяльність.

Кирило Розумовський (1728-1803) Останній гетьман України (1747— 1764). Народився в с. Лемеші в сім'ї ко­зака Григорія Розума. Отримав домаш­ню початкову освіту, а 1743 року цари­ця Єлизавета Петрівна відправила його на навчання до Європи в супроводі академіка графа Г. Теплова. У 1743- 1745 рр. слухав лекції математика Ейлера в Берліні, навчався в універси­тетах Геттінгена, Кенігсберга та Страс­бурга. Після повернення до Петербурга в 1745 р. став дійсним камергером, у 18-річному віці був призначений прези­дентом Петербурзької АН (перебував на цій посаді майже 20 років, підтримував наукові дослідження М. Ломоносова).

Завдяки протекції О. Розумовського по щаб­лях влади швидко просувався його молодший брат іСйрило. Здобувши добру європейську освіту, він _став улюбленцем царського двору, а 1746 року, у 18-річному віці, — президентом Петербурзької академії наук.

Урочисте «обрання» молодшого Розумов­ського гетьманом України відбулося 22 лютого 1750 року в Глухові без його присутності. Лише в березні 1751 року він склав у Петербурзі при­сягу на вірність імператриці й одержав від неї гетьманські клейноди:

Використовуючи свої зв'язки, гетьман у 1752 році до­мігся царського указу, який забороняв поширювати хо­лопство на українців. Досягненням гетьмана було й те, що відтепер проб­леми, пов'язані з Україною, спрямовувалися на розгляд не до Сенату, а до Колегії закордонних справ. Це засвідчило хоча б формальне визнання політичної самостійності Гетьманщини. Окрім цього, гетьманській адмі­ністрації були підпорядковані Київ і Запорізька Січ, а з України виведені російські військові підрозділи.

З 1760 року К. Розумовський жив переважно в Україні, де серйозно

дбав про державні справи.

У 1762 році К. Розумовський брав активну участь у двір­ському заколоті на користь Катерини II. Запевнений гаслами нової цариці про загальне «благоденствіє», гетьман скликав у Глухові генеральний з'їзд козацької старшини для затвердження проведених реформ. Старши­на звернулася до Катерини II з проханням повернути Україні колишні права й створити в Гетьманщині парламент на зразок польського сейму.

54. Створення Другої Малоросійської колегії. Діяльність п.Рум'янцева на Лівобережній Україні.

Після остаточної ліквідації інституту гетьманства управління Лівобе­режною Україною було доручене другій Малоросійській колегії. До її складу увійшли чотири російських чиновники й чотири представники ко­зацької генеральної старшини. Новостворену Малоросійську колегію очолив відомий політик і полководець граф Петро Рум'янцев (Рум'янцев-Задунайський).

У «секретній» інструкції П. Рум'янцеву щодо управління краєм Катерина II наполегливо рекомендувала:

• знищити всі залишки української автономії;

• закріпачити селян;

• здійснювати пильний нагляд за розвитком економіки; '

у сіл яко збільшувати збір податків з населення.

Для успішного виконання цих директив новопризначеному генералові' губернатору Лівобережжя радилося діяти дуже обережно, «щоб не викл# кати ненависті до росіян», «уміло вивертатися» та водночас «мати і вов^і зуби, і вовчий хвіст». Президенту колегії пропонувалося наполегливо реконувати українських селян у тому, що погіршення їхнього станови^ є наслідком відсталості «малоросійських звичаїв».

Щодо козацької старшини П. Рум'янцеву рекомендувалося вясива випробуваний і надійний метод «батога й пряника» — жорстоко караті всі вияви автономістських прагнень і водночас пропонувати українській ^рщині привабливі урядові посади. Катерина II писала, що П. Рум'янцев мусить ^_старатися викоренити серед українців фальшивий погляд на себе як на народ, цілком відмінний від москалів».

Обіймаючи посади генерала-губернатора Малоросії та президента другої Малоросій­ської колегії, П. Рум'янцев проводив ак­тивну колоніальну політику російського уряду щодо Гетьманщини, спрямовану на остаточну ліквідацію її політичної автоно­мії. Так, за його розпорядженням були проведені реформи козацької служби, по­даткової системи (запроваджено подуш­ний податок) та поштової справи. Протя­гом,^правління цієї людини були зроблені дуже важливі кроки для ліквідації авто­номії України:

• 1781 року ліквідовано сотенно-полковий устрій Лівобережної Гетьман­щини та Слобожанщини — скасовано українські козацькі полки;

• протягом 1781-1783 рр. запроваджено загальноімперську систему адміністративно-політичного управління, тобто поділ на намісництва;

• замість козацьких полків створено регу­лярні карабінерські полки за російським зразком;

¹ 1783 року остаточно покріпачено укра­їнських селян;

1785 року на Україну поширено дію балуваної грамоти дворянству»; ¹ 1786 року проведено секуляризацію мо­настирських маєтків.