1. Цивільне право України: поняття і система Цивільне право - одна з провідних галузей національного права України, яка регулює певну групу правових відносин за участю фізичних і юридичних осіб та держави в цілому. Цивільне право України, як будь-яка інша галузь права, характеризується предметом і методом правового регулювання. Предмет правового регулювання цивільного права складають правові відносини, що регулюються цивільно-правовими нормами. Це, зокрема, такі групи відносин: майнові відносини; особисті немайнові відносини. Цивільно-правовий метод характеризується такими ознаками: - юридичною рівністю сторін; - диспозитивністю сторін, на підставі чого сторонам надається право визначати свої взаємовідносини на свій розсуд повністю або частково у межах, передбачених чинним законодавством; - особливим способом вирішення майнових спорів між учасниками цивільних правовідносин (через загальний суд, арбітражний чи третейський суд); - наявністю майнової відповідальності сторін. Отже, цивільне право як галузь права являє собою сукупність норм права, які регулюють майнові та особисті немайнові відносини, що складаються в суспільстві між фізичними і юридичними особами та іншими соціальними утвореннями на засадах юридичної рівності сторін. Система цивільного права України визначає розміщення його складових у певній системі, обумовленій взаємозв'язком елементів - юридичних норм та інститутів. Вона поділяється на дві частини: загальну та особливу.

2. Характеристика цивыльних выдносин та їх суб̓єктів

Цивільне правовідношення — це правовий зв'язок, що ґрунтується на нормах цивільного права, між юридичне рівними суб'єктами, які є носіями цивільних прав і обов'язків.

1) Особливості суб'єктного складу. Учасники цивільних право­відносин у цих відносинах виступають як юридичне рівні суб'єк­ти, що в організаційно-правовому і майновому сенсі відокремлені один від одного.

2) Цивільні правовідносини — це правовий зв'язок, що виникає з приводу нематеріальних і матеріальних благ, які становлять інте­рес для окремої (приватної) особи.

3) Відносини сторін врегульовані на засадах ініціативи учас­ників, на їх вільний розсуд, що грунтується на уповноважувальному характері норм цивільного законодавства. Це знаходить відображення у тому, що головною підставою виникнення пра­вового зв'язку між суб'єктами цивільних відносин є їх договір, який до того ж може виступати як норма цивільного законо­давства.

4) Учасники цього виду правовідносин виступають як носії ци­вільних прав і обов'язків.

5) Захист суб'єктивних прав і спонукання до виконання суб'єк­тивних обов'язків здійснюється за допомогою специфічних заходів впливу і у спеціальному (як правило, позовному) порядку.

6) Підстави виникнення, припинення і трансформацій цивіль­них правовідносин грунтовно відрізняються від юридичних фак­тів в інших галузях права за видами, змістом І характером право­вих наслідків. 

Особи, які вступають між собою в певні стосунки з приводу майна чи особистих немайнових прав, називаються суб’єктами цивільних правовідносин. У цивільних правовідносинах завжди повинно бути не менше двох суб’єктів (дві сторони), тому що це відносини між особами. Згідно з Цивільним кодексом України суб’єктами цивільних правовідносин можуть бути: – фізичні особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства); – юридичні особи (державні підприємства та установи, кооперативи, акціонерні товариства, орендні підприємства, громадські та інші організації). Українська держава як суб’єкт цивільного права має відокремлене майно, несе самостійну відповідальність за своїми зобов’язаннями та інше. Усі суб’єкти цивільних правовідносин мають певні права і виконують певні обов’язки.

3. Поняття власності, її форми та захист

Власність - економічна категорія, що є одним із проявів суспільних відносин із приводу привласнення матеріальних благ. Право власності - це сукупність правових норм, які регулюють і закріплюють суспільні відносини, що виникають із присвоєнням матеріальних благ громадянами, юридичними особами та державою, які надають названим суб'єктам рівні права та обов'язки з володіння, користування і розпорядження майном. Право власності розглядають як в об'єктивному, так і в суб'єктивному аспектах. В об'єктивному аспекті право власності - сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини з володіння, користування і розпорядження майном. Правовою основою закріплення права власності в Україні є Конституція України, Цивільний кодекс України, Закон України "Про власність" та інші законодавчі й нормативні акти.

Розглядають такі форми власності: власність народу України - надра землі, повітряний простір, вод ні та інші природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони; приватна власність - майнові та особисті немайнові блага конкретної фізичної особи (жилі будинки, транспортні засоби, грошові кошти, цінні папери, результати інтелектуальної творчості та інше майно споживчого й виробничого призначення); колективна власність - це майно, що належить певному колективу і є необхідним для його функціонування (майно колективного підприємства, кооперативу, орендного чи акціонерного підприємства, господарського товариства, господарського об'єднання, професійної спілки, політичної партії чи іншої громадської організації, релігійної організації тощо); державна власність - це майно, необхідне для виконання державою своїх функцій (як-от: єдина енергетична система, інформаційна система, системи зв'язку, транспорту загального користування, кошти державного бюджету тощо). Державна власність поділяється на загальнодержавну та власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну).

Законодавством встановлено декілька цивільно-правових способів захисту права власності: а) відшкодування завданих власнику збитків;  б) витребування майна з чужого незаконного володіння;  в) усунення порушень права власності, не поєднаних з втратою володіння.