85. Гайдамацький рух

Гайдамацькі загони складалися з селян, козаків, наймитів, міщан- Р^емісників і навіть збіднілих шляхтичів. Поруч з українцями активну Участь у гайдамацькому русі брали росіяни, білоруси, молдовани.

Керували загонами переважно запорізькі козаки, які мали великий до- ^СВЦ боротьби проти польських панів і ту- ^Чько-татарських завойовників. Запорізь­ка Січ не тільки давала притулок гайдамакам, а й брала активну участь в озброєнні повстанців та їхній військовій підготовці, спочатку гайдамацькі загони були невеликі й вели боротьбу розрізнено, переважно партизанськими методами.

Гайдамаки нападали на панські маєтки, знищували панів і шляхту. Відібране у феодалів майно вони ділили між собою та в давали селянам. Не випадково одного з керівників гайдамацького загону називали Гнатом Голим, що віддавав людям, нічого не залишаючи собі

Гайдамаки знаходили повне співчуття й підтримку серед простого народу та православного духовенства. Тікаючи від переслідування, вони часто переховувалися в православних монастирях.

Поява гайдамацьких загонів сповнювала жахом панів. Про мужність і хоробрість цих людей народ складав пісні й легенди. Про багатьох з них казали, що вони заговорені, тому їх не бере ні куля, ні шабля.

Повстання 1734 року під проводом Верлана

Наприкінці 1733 року російська армія вступила в Польщу, щоб підтри­мати претендента на польський престол Августа III Фридерика, проти якого виступив Станіслав Лещинський. Російський полковник Полян- ський звернувся до надвірних козаків, щоб вони діяли проти шляхти, яка підтримувала С. Лещинського.

У відповідь на цей заклик вибухнуло повстання, яке охопило КиївЩй* ну, Брацлавщину, Поділля, Волинь, Галичину. Повсталі вбивали панів та орендарів, знищували маєтки та костьоли, захоплювали панські воло* діння. Центром повстання стала Брацлавщина, де народний рух очоЛ0^в сотник надвірних козаків Верлан.

Гайдамацьке повстання 1750 року

Виступи селян на Правобережжі й у Галичині тривали, а 1750 року перетворилися на могутнє антифеодальне повстання. На допомогу селян­ським загонам прийшли гайдамаки, очолювані М. Сухим, П. Тараном, 0. Письменним, Ляхом, М. Теслею. Повстанці вбивали феодалів і ксьон­дзів, палили й руйнували замки, костьоли, знищували боргові документи й архіви. Загони повстанців узяли Умань, Вінницю, Чигирин, Корсунь і Фастів.

Боротьба зі шляхтою тривала з весни до зими 1750 року. На допомогу польському урядові знову прийшли російські війська. Повстання було придушене. Польські пани люто розправилися з учасниками народних повстань.

Проте це не змогло припинити гайдамацького руху. У 50-60-ті рр. XVIII ст. гайдамацькі виступи охопили майже всю Україну, що перебува­ла під владою Польщі.

59. Коліївщина. М.Залізняк. І.Гонта

Коліївщина. Причини повстання. Піднесення гайдамацького руху наприкінці 60-х pp. XVIII ст. було зумовлене складною ситуацією на Правобережжі. Надзвичайно посилилися національно-релігійні утиски. Варшавський сейм 1766 р. виніс ухвалу, за якою шляхтича, який обстоював права некатолицького населення, оголошували ворогом. Протистояння католиків і православних загострилося. У конфлікт втрутилася Російська імперія, яка через свого ставленика-короля домоглася певних поступок дисидентам (так у Польщі називали некатолицьке населення): на початку 1768 р. між Річчю Посполитою й Росією було укладено трактат про зрівняння в політичних правах із католиками православних і протестантів.

Розгортання повстанського руху. Похід гайдамацьких загонів під проводом Залізняка розпочався у травні 1768 р. Невдовзі повстанці визволили з-під польської влади Жаботин, Черкаси, Смілу, Корсунь, Богуслав, Лисянку та багато інших міст, містечок і сіл. Їхні лави невпинно зростали за рахунок покозачених селян і міщан. На визволеній території скасовувалися осоружні панські повинності. Скрізь запроваджувалося козацько-селянське врядування. З тогочасних джерел відомо, що Залізняк мав намір назвати визволені землі Гетьманщиною, де жителі «...відбуватимуть саму лише козацьку службу».

Розуміючи, наскільки важливо для успішного розвитку повстання мати широку підтримку народу, Максим Залізняк на всіх етапах своєї боротьби дбав про агітаційні заходи. Він постійно звертався до мешканців Правобережжя з універсалами. Тож створювалися нові й нові загони, які в червні — на початку липня визволили Канів, Ржищів, Фастів, Брусилів..

Придушення Коліївщини. Такий розмах повстання налякав польський уряд. Він звернувся по допомогу до російських військ, що знаходилися на Правобережжі, для воєнних дій проти конфедератів — противників короля, який був ставлеником Росії. Втручання царських військ стало для повстанців згубою: сподіваючись на царську підтримку в боротьбі проти конфедератів, керівники гайдамаків повірили нещирим царським обіцянкам. Тим часом російська імператриця Катерина II дала таємну інструкцію командувачеві російських військ діяти спільно з польським військом для придушення повстання. 26 червня 1768 р. Залізняка й Ґонту зрадливо схопили. 27 червня було оточено гайдамацький табір. Ошукані повстанці майже не чинили опору. У полон потрапило близько 3 тис. гайдамаків, було захоплено 30 корогов, 15 гармат та іншу зброю.

Отже, повстання, що ввійшло в історію під назвою Коліївщини, відбувалося в кілька етапів. Його найвищою точкою стали події червня—липня 1768 р. Вони засвідчили наявність у повстанців усвідомленої національно-визвольної мети, що ставило гайдамаччину в один ряд із повстаннями 1637—1638 та 1702—1704 pp. Події Коліївщини висвітлили глибоку кризу політичного життя Речі Посполитої, безперспективність колоніальної політики, яку проводили правлячі кола цієї держави щодо українських земель. Не випадково гайдамацький рух на Правобережжі не вщухав до кінця XVIII ст.