51. Відновлення гетьманства в Україні. Правління Данила Апостола (1727-1734 pp.). «Решительные пункты» 1728 року.

Гетьман України (1727—1734 рр). Походив з козацько-старшинського роду Апостолів. Народився в с. Великі Сорочинці на Полтавщині. Як мирго­родський полковник у 1683—1727 рр. брав участь у походах проти турків і татар, зокрема здобував фортеці Кизи- Кермен та Очаків, під час Північної війни відзначився в боях під Ересто- фером у Лівонії в 1701 р. та в битві під Варшавою в 1705 р. Був не просто прихильником незалежницької політи­ки гетьмана І. Мазепи, але й одним з найактивніших учасників вироблення положень українсько-шведського сою­зу. 1708 р. разом з українськими пол­ками приєднався до шведської армії, але вже в листопаді, проаналізувавши причини перших воєнних невдач швед­ських військ в Україні, перейшов на бік Петра І. У 1722 році, очоливши 10-тис. козацькі загони, брав участь у поході російської армії проти Персії.

Ставши одним з найближчих спів­робітників наказного гетьмана П. По­луботка, Д. Апостол разом зі значною частиною генеральної старшини ви­ступав проти обмеження державних прав України Малоросійською коле­гією. Виступив ініціатором вироблен­ня Коломацьких петицій. 1 жовтня 1727 року в Глухові новим гетьманом України був обраний 70-річний миргородський полковник Данило Апостол.

«Рішительні пункти». Маючи значний автори­тет серед козаків, Д. Апостол одразу після обран­ня розпочав активну роботу щодо відродження автономії України. Під час коронації молодого імператора Петра II гетьман подав йому петицію з проханням повернути права, закріплені в Берез­невих статтях Б. Хмельницького. На гетьман­ський запит цар дав відповідь у вигляді докумен­та з 28 статей, відомого під назвою «Рішительні пункти». Цей документ став законодавчою ос­новою діяльності адміністрації Гетьманщини аж до її ліквідації. За цим документом:

• гетьман позбавлявся права на дипломатичні відносини з іноземними державами без згоДй Петербурга;

• гетьманська столиця залишалася в Глухові;

• українське військо обмежувалося трьома поЛ" ками (крім реєстрових козаків) і підпоряД^⁰ вувалося російським воєначальникам;

• генеральну старшину и полководців обира*⁸ з-поміж себе козацька верхівка, але затвер джував їх імператор тощо.

«Рішительні пункти» ще більше обмежували права українців, але царський уряд мусив визна­ти, хоча й дуже обмежену, автономію України.

52. Діяльність «Правління гетьманського уряду».

Зі смертю Д. Апостола в 1734 році закінчилася недовга відлига, що настала в політичному житті Гетьманщини після петровського терору. Цариця Анна Іоанівна, серйозно побоїв, ючись посилення державницьких тенденцій в Україні, дорУ⁴⁰' ла управління краєм новоствореному органові — Правлінь¹⁰ гетьманського уряду — видозміненій Малоросійській коле гії. До цього керівного органу входило шестеро осіб, половина на з яких була українцями, а половина — росіянами. Пр^оТ^ ця кількісна «рівність» сторін була примарною, адже гоЛОвою Правління був призначений російський князь Шаховськой, який ретельно виконував усі таємні інструкції царського уряду віДвеРто вважав Щ° «російський уряд надто панькається з українцями».

Крім О' Шаховського, членами Правління були також князь І. Баратинський, який з 1737 року очолив цей орган, додковник Гур'єв та представники козацької старшини — генеральний обозний Я. Лизогуб, генеральний підскарбій д. Маркович та генеральний осавул Ф. Лисенко. Проте сто­совно українських представників не все так однозначно. Історики, посилаючись на деякі джерела, стверджують, що замість одного з двох останніх названих представників коза­цтва до Правління гетьманського уряду міг уходити гене­ральний суддя М. Забіла.

Не тільки Україна потерпала в ті роки від жорстокого режиму цариці Анни (1730-1740 рр.), а, фактично, її фаво­рита, жорстокого й брутального німця Бірона. Діяльність «Таємної канцелярії», численні переслідування, арешти та страти на колесі (колесування) стали чорною сторінкою в історії російського народу.

Позитивні зрушення в ставленні до України почалися тільки після смерті імператриці Анни 1740 року, з прихо­дом до влади дочки Петра І Єлизавети. Щасливий збіг обста­вин зробив простого українського козака Олексія Розума спочатку близькою людиною, а згодом і чоловіком нової О.Розумовський російської імператриці. Під прізвищем Розумовського він став одним з найвищих сановників Російської імперії.