30. Боротьба за владу на Лівобережній Україні. Ніжинська "чорна" рада 1663 p., її наслідки для Української держа­ви.

Іван Брюховецький, будучи вмілим оратором, висунувши соціальні лозунги (зменшити податки, обмежити старшинське землеволодіння), став кандидатом на гетьманство. У червні 1663 р. у Ніжині на Чорній раді, тобто участь у якій брали не тільки козаки, але й усі інші стани держави, під тиском московського війська на чолі з Д. Великоганіним Івана Брюховецького було обрано гетьманом Лівобережної України..Після підписання між Московською державою та Польщею Андрусівського перемир'я 1667 року, умови якого абсолютно нехтували державні інтереси України, П. Дорошенко вирішив укласти воєнний союз із Кримським ханством і перейти під політичний протекторат Туреччини. У вересні 1667 року об'єднане українсько-турецьке військо, розпочавши воєнні дії в Галичині, змусило польський уряд визнати широку автономію Правобережної України і встановити українсько-польський кордон по р. Горинь.Зміцнивши свої позиції на Правобережжі, П. Дорошенко на початку літа очолив козацьке військо й перейшов на лівий берег Дніпра, де в цей час відбувалося антимосковське повстання. У ході цього повстання у військовому таборі під Опішнею козаки вбили гетьмана І. Брюховецького і 8 червня 1668 року проголосили Петра Дорошенка гетьманом усієї України.На початку 1669 року, за допомогою загону запорожців під проводом І. Сірка, гетьманові вдалося розгромити П. Суховієнка і його союзників — кримських татар.

31. Гетьманування Івана Брюховецького на Лівобережжі.

Іван Брюховецький (Бруховецький) Народився в невеликому селищі бі­ля Диканьки на Полтавщині. Уперше про нього згадується в реєстрі Чигирин­ської сотні. Протягом якогось часу був старшим слугою (конюшим) у резиден­ції Б. Хмельницького, виконував деякі дипломатичні доручення гетьмана.

1659 року під час гетьманських ви­борів їздив на Запоріжжя, щоб схили­ти запорожців підтримати кандидатуру Ю. Хмельницького. Залишившись на Запорізькій Січі, був обраний кошо­вим отаманом, а згодом і «кошовим гетьманом», на посаді якого перебу­вав у 1659-1663 рр. Як умілий оратор і демагог, висунув утопічні соціальні лозунги (зменшення податків, обмежен­ня старшинського землеволодіння), і таким чином став поряд з Я. Сомком та І. Золотаренком кандидатом на геть­манство. У червні 1663 року на Чорній раді в Ніжині за підтримки запорож­ців, селян, міщан та під тиском мос­ковського війська на чолі з Д. Великоганіним Івана Брюховецького обрали гетьманом Лівобережної України.

На початку свого гетьманування І. Брюховецький проводив відверто промосковську політику. Одразу після обрання гетьманом він уклав з Московською державою Батуринські статті 1663 року, ставши першим з українських гетьманів, який поїхав до Москви.

Батуринські статті

У цій угоді підтверджувалися Березневі статті, укладені ще Б. Хмель' ницьким. Вона також містила нові пункти:

• гетьманська адміністрація зобов'язувалася забезпечувати харчами мос ковське військо в Україні;

• Україна мала повернути московським поміщикам селян-утікачів;

українським купцям заборонялося ввозити та продавати горілку й тюн у Московській державі.

у вересні - жовтні 1665 року в Москві І. Брю- _ховецькому був наданий титул боярина й пер едана У володіння Шептаківська волость на Чернігівщині.

Московські статті. 21-22 жовтня 1665 року між І-Брюховецьким і московським урядом був укладений новий договір, що увійшов в історію _як Московські статті. Цей договір значно об­межував політичні права України, посилював її військово-адміністративну та фінансову залеж­ність від московського уряду. За Московськими статтями:

• українські міста й землі переходили під безпо­середню владу московського царя;

• гетьманському урядові заборонялося всту­пати в дипломатичні зносини з іноземними державами;

• обмежувалося право вільного обрання гетьма­на: відтепер вибори мали відбуватися лише з дозволу царя й у присутності московських послів;

• збільшувалася кількість московських військ в Україні, причому український уряд зобов'язу­вався безкоштовно постачати їм харчі;

• військові гарнізони розміщувалися тепер, крім головних полкових міст, ще й у Полтаві, Кременчуці, Новгороді-Сіверському, Каневі й навіть на Запоріжжі (у фортеці Кодак);

• збирання податків з українського населення (за винятком козаків) покладалося на москов­ських воєвод і всі збори мали йти до царської скарбниці;

Українська церква підпорядковувалася мос­ковському патріархові; Фактично лише козацький стан зберігав свої автономні права;

Московські статті викликали величезне обурення серед усіх верств українського населення, вони стали головною причиною антимосковського повстання в Гетьманщині,! згодом і загибелі самого гетьмана І. Брюховецького (За «Довідником з історії України»).

Наслідки московського договору. На початку 1666 року І. Брюховець- кий повернувся в Україну, щоб за допомогою генерального підскарбія

Р. Ракушки-Романовського упорядкував фінансові справи держави.

Дуже скоро промосковська політика геть­мана спричинила важкі наслідки для Ук­раїни. Майже в усіх великих українських містах розмістилися російські гарнізони, значно розширилися права царських воє­вод, які зосередили у своїх руках ряд вій­ськових і фінансових функцій. 1666 року був проведений майновий перепис населен­ня Лівобережної України для визначення розмірів оподаткування.