32. Боротьба гетьмана п.Дорошенка за відновлення єд­ності Української держави. Підгаєцька кампанія (осінь 1667 p.). Її результати. Андрусівське перемир'я 1667 p., його наслідки для України.

Разом з активними заходами, спрямованими на реорганізацію внутрішнього державного життя України, П. Дорошенко розгорнув широку зовнішньополітичну діяльність. Стратегічною метою всієї внутрішньої й зовнішньої політики гетьмана було об'єднання під своєю владою Лівобережної та Правобережної України. Після підписання між Московською державою та Польщею Андрусівського перемир'я 1667 року, умови якого абсолютно нехтували державні інтереси України, П. Дорошенко вирішив укласти воєнний союз із Кримським ханством і перейти під політичний протекторат Туреччини. У вересні 1667 року об'єднане українсько-турецьке військо, розпочавши воєнні дії в Галичині, змусило польський уряд визнати широку автономію Правобережної України і встановити українсько-польський кордон по р. Горинь.Коли Ян Собєський укріпився на дуже сильній позиції біля Підгайців, де на початку жовтня його облягли козаки й татари. Він два тижні витримував облогу. Коли його сили почали слабнути, надійшла звістка, що Сірко вдарив на Перекоп і спустошив північний Крим. Це викликало паніку серед татарських союзників Дорошенка. Невдовзі понад головами своїх союзників Керим-Гірей почав 16 жовтня переговори з Яном Собєським.Петро Дорошенко опинився в настільки небезпечній ситуації, що йому залишилося лише наспіх копати шанці для захисту свого табору від «союзників». Коли на третій день Керим-Гірей запропонував своє посередництво, Дорошенко, не маючи вибору, приступив до переговорів з Яном Собєським. 19 жовтня 1667 року була підписана угода: П.Дорошенко й Вісько Запорозьке обіцяли підданство королеві й відмовлялися на майбутнє від усяких інших протекцій; магнати й шляхта могли вільно вертатися до своїх маєтків; Коронне військо не повинно було входити до козацької України; Польща була вимушена визнати кордон козацької держави по річці Горинь; Залога в Білій Церкві мала бути зменшена. Андрусівське сепаратне перемир’я 1667 (Андрусівський сепаратний договір, Андрусівський мир) — угода між Московським царством і Польщею за спиною України про припинення війни, підписана 30 січня 1667 року в селі Андрусове під Смоленськом терміном на 13,5 років. Угода стала завершенням російсько-польської війни 1654—1667 років. За умовами сепаратного договору: припинялась польсько-московська війна 1654—1667 років; встановлювалося перемир’я на 13,5 років; Правобережна Україна відходила до Польщі;лівобережна залишалася за Московією.Київ тимчасово контролювався лівобережним гетьманом, згодом це місто мало перейти до Польщі.Запорозька Січ перебувала під спільним контролем обох держав.

33. Причини укладення та суть військово-політичного сою­зу п.Дорошенка з Туреччиною. Польсько-турецька війна 1671-1672 pp. Бучацький договір 1672 р. Його наслідки для України.

У 1669р. уклав з Туреччиною союзний договір — так звані Корсунські статті. Причини укладення. Прагнення отримати допо­могу в боротьбі з Річчю Посполитою і Москвою, які поділили Україну (Андрусівський договір 1667р.), припинити втручання Кримського хан­ства в українські справи. Основний зміст. Турецький султан допомагає П. Дорошенкові відвоювати у Речі Посполитої Галичину, Во­линь і Київщину та розпочати з Московською державою війну за Лівобережну Україну. Територія Гетьманщини — від Перемишля до Путивля. Гетьман обирається довічно. Українська православна церква зберігає авто­номію в складі Константинопольського патріархату.Українське населення не сплачує податки і да­нину на користь султана. На допомогу гетьману прибуває військо крим­ських татар, які не мають права брати ясир. Козацьке військо має брати участь у війнах Ту­реччини. Без згоди гетьмана турецький султан і крим­ський хан не можуть укладати договори з Річ­чю Посполитою та Московською державою. Українсько-турецько-татарська армія протягом 1672 р. вела широкомасштабну війну проти Речі Посполитої, результатом якої став Бучацький договір (1672 р.): Польща відмовилася від пре­тензій на Правобережну Україну. Проте польський сейм не ратифікував угоду, тому війна тривала. Наслідки війни. Татари і турки грабували Пра­вобережжя, населення краю масово тікало на «мос­ковську Україну», проклинаючи гетьмана, що «за­продав Україну в турецьке ярмо».У 1674 р. на Правобережжя вступили війська лівобережного гетьмана І. Самойловича, який ско­ристався відмовою Польщі від Правобережної Ук­раїни. Водночас наступала і польська армія. Правий берег Дніпра знелюднів, розпочався голод. У 1675р. П. Дорошенко, розчарований союзниц­твом із Туреччиною, передав булаву кошовому отама­ну Запорозької Січі І. Сіркові та присягнув на вірність московському цареві.