13. Берестейська церковна унія

Передумови Саму ідею унії підтримувала крім католицької церкви ще й верхівка українського духовенства та світських феодалів, що прагнули добитися однакового політичного становища з польськими магнатами.

У червні 1595 р. в Кракові відбулася нарада за участю Потія й Терлецького, сенаторів-католиків та єзуїта Скарги. Було остаточно вироблено умови унії, що їх схвалив папський нунцій. Категорично проти був князь В.Острозький, але король проігнорував це. 23 грудня 1595 р. Терлецький і Потій у присутності папи Клемента VIII проголосили унію. Потім почалася підготовка уніатського собору. Все це викликало обурення серед значної частини православних, особливо серед козацтва. У жовтні 1596 р. у Бресті зібрався церковний собор для обгово­рення питання про унію. Від самого початку він поділився на два собори. В уніатському брали участь митрополит М.Рогоза, 5 єпископів, 3 архімандри­ти, 3 католицькі єпископи й чимало шляхти. 8 жовтня 1596 р. під тиском представників короля вони підписали угоду про унію, що й було затвер­джено Сигізмундом III.

.Однак найголовнішою причиною прагнення православних ієрархів до унії було егоїстичне бажання верхівки православної церкви зрівнятися з католицькими «князями церкви», засідати поруч з ними в сеймі, залежати лише від Папи Римського. Польський король і Папа Римський були зацікавлені у проведенні

унії, тому що таким чином вони духовно підкоряли український народ, значно збільшували свої володіння і доходи. Слід зазначити, що розкол християнства, який стався в 1054 р., викликав невдоволення у частини віруючих. У зв’язку з цим ідея церковної унії неодноразово висловлювалася в XIV–XV ст.. У 1591 р. єпископи виробили умови об’єднання церков і висловили готовність до цього. У жовтні 1596 р. польський король Сигізмунд III і Михайло Рогоза за дорученням папи Климента VIII скликали у Бресті (Бересті) церковний собор для офіційного проголошення унії. Однак собор розколовся на два окремих собори — уніатський і православний. 18 жовтня 1596 р. єпископи-відступники підписали акт про унію, не погодивши цього зі східними патріархами, яким вони підпорядковувалися, і не отримавши від них повноважень на це. Уніатським єпископам були обіцяні місця в сенаті. Православний собор відкинув унію і оголосив ієрархів-відступників позбавленими влади, наклавши на них прокляття. Польський король Сигізмунд, незважаючи на протести православного собору, визнав уніатську церкву обов’язковою і поставив православну церкву поза законом. Він насаджував унію шляхом насильства. Фактично відбувався процес розгрому православ’я, віри мільйонів українців, однієї із найбільш блискучих і глибоких релігій світу.

14.Відновлення православної ієрархії

Відбувалась постійна боротьба за церкви, спори послів на сеймах, семиках, збройна боротьба. Тим часом у православних виникла одна серйозна проблема — відсутність вищої ієрархії. А головне, що не було глави церкви.

Весною 1620 року з Москви, через Україну, повертався додому єрусалимський патріарх Теофан. Там він висвятив на Московського Патріарха батька царя Михайла.

В Україні патріарха зустріли з почестями. Перед в'їздом до Києва його з усіма почестями стрів гетьман Петро Сагайдачний з відділом козаків..

Йов Борецький.

Великі надії у справі відродження православної церкви митрополит Борецький покладав на освіту і книгодрукування. Як засновник і покровитель Київської братської школи, він підтримував її власним коштом. Йов Борецький згуртував навколо себе сузір’я талановитих учених, просвітителів, зокрема Мелетія Смотрицького, Петра Могилу, Лаврентія Зизанія, Єлисея Плетенецького.

МИТРОПОЛИТ ПЕТРО МОГИЛА

Петро Могила посів митрополичу кафедру 1632 р. Насамперед він домігся від королівської влади визнання вищої православної церковної ієрархії.

Заходи Петра Могили щодо оновлення церковного життя

Запроваджено постійний нагляд за дисципліною духівництва, порядком богослужінь тощо. Обов’язковим стало проголошення священиками виховних проповідей для парафіян по неділях і у свята. Значення діяльності Петра Могили, спрямованої на розбудову церковного і культурного життя України, неможливо перебільшити. Українська православна церква в середині XVII ст. стала значною силою національно-релігійного визволення. невипадково основним гаслом Національно-визвольної війни українського народу проти Речі Посполитої, що розпочалася 1648 р., була боротьба за віру.