24. Україно-московська угода 1654 р.

У Хмельницького остаточно склався план союзу з Москвою і за її допомогою звільнення з-під влади Польщі. До цього змусили його надзвичайно складні умови, в яких знаходилася Україна. Чим далі тривала війна, тим більше Хмельницький, старшина і козацько-селянські та міщанські маси переконувалися, що власними силами Україна не зможе визволитися. Однак жодна із сусідніх країн не була зацікавлена в існуванні незалежної Української держави. Зрадливість і підступність Польщі використовував кримський хан. А Річ Посполита не робила серйозних висновків з минулих подій: у кінці 1653 р. вона знову почала готуватися до наступу на молоду Українську державу. Далекими від союзницьких залишалися й відносини з Московським князівством, Валахією, Трансільванією (Семиграддям). Ця складна історична ситуація поставила перед Богданом Хмельницьким дилему: залишатися наодинці з Польщею і, можливо, повністю втратити основні завоювання національно-визвольної війни чи заради їх збереження прийняти протекторат однієї з держав — Туреччини або Росії. Крім того, гетьман у розробці своїх зовнішньополітичних планів змушений був враховувати і складності внутрішньополітичної ситуації: кризові явища в економіці,знищення значної частини продуктивних сил, спустошення українськихземель і навіть деморалізацію частини населення. Поряд з цим слід мати на увазі, що під гетьманською булавою перебувала лише половина української етнічної території. Як уже зазначалося, дипломатія Хмельницького вела одночасно переговори і в Москві, і в Стамбулі. Ще в 1651 р.Отаманська імперія навіть оголосила про прийняття у васальну загетьмана і Військо Запорозьке. Однак її реальна допомога зводилася до наказів кримським татарам брати участь у боях разом зкозаками проти поляків. Але татари виявилися ненадійними союзниками і гірше від усякого ворога руйнували міста і села України, забирали людей у неволю. Поряд з цим не можна було не враховувати релігійну несумісність православних і мусульман, традиційну ненависть православних до «бусурманів», викликану жорстоким плюндруванням слов’янських територій. За цих умов погляди Хмельницького і народу України зверталися до Москви. Богдан Хмельницький протягом усієї війни підтримував зв’язки з царським урядом, намагаючись втягнути Московську державу у війну з Польщею, щоб спільними діями захистити православну віру. У Москві розуміли важливість і цінність союзу з Україною, бо він відкривав шлях на південь, до Чорного моря, а також на захід, ослаблював

25. Перебіг воєнних дій проти Польщі в 1654-1657 pp. Українсько-російське протистояння за Білорусію в середині 50-х pp. Xvi1 ст.

Польща не визнала Переяславський договір. Вона розірвала дипломатичні відносини з Москвою і роз­почала з Росією війну. Березень 1654 р. — воєнні дії на території Брацлавщини, Волині, Поділля; безуспішна облога Умані польськими військами. Червень-вересень 1654 р. — українська армія під командуванням І. Золотаренка звільняє від польсь­ко-литовського панування Білорусь. Водночас Крим­ське ханство укладає союз із Річчю Посполитою про­ти Московії та України. Листопад-грудень 1654 р. — захоплення польсь­кою армією Брацлава. Січень 1655р. — битва під Охматовом;. Липень 1655р. — початок шведської інтервенції до Польщі з метою здобуття Балтійського узбережжя. Вересень-листопад 1655 р. — облога Львова ко­зацькими військами; знята після сплати викупу львів'янами. Становище козацького війська усклад­нилося через вторгнення татарської армії на Поділля. Листопад 1655 р. — під Озерною українсько-російська армія завдала поразки татарам; Кримське ханство знову стало союзником Б. Хмельницького. У липні 1655 р. війну проти Польщі розпочала Швеція. За таких умов король Речі Посполитої запро­понував мир Б. Хмельницькому, але отримав відмо­ву. Натомість царський уряд погодився на пропо­зицію польських дипломатів. У вересні 1656р. Поль­ща і Росія, без участі української сторони, представ­ників якої навіть не пустили на переговори, підписа­ли Віленське перемир'я. Під контролем російсько-українських військ знаходилися північно-східна й східна частини Білорусі.Успішні спільні військові дії в Білорусії виявили серйозні проблеми українсько-московських відносин. Факти свідчать, що на звільнених від польських військ територіях виникло своєрідне двовладдя: українці створювали свою адміністрацію, росіяни - свою. На цьому ґрунті дві сторони вступали в гострі суперечки [12, с. 16].Поширення гетьманської влади на окремі території Білорусії та Литви не відповідало планам московського уряду. Козацький контингент у Білорусії набув значної чисельності й заважав царському уряду в проведенні ним на цій території кріпосницької політики. Не добившись від Б.Хмельницького виведення козацьких військ з Білорусії, Москва вирішила це зробити сама.Для цього в Смоленську було сформовано загін на чолі з воєводою Змєєвим, який змусив вивести українських козаків зі Смоленського, Дубровенського, Оршанського та Могильовського повітів.