44. Відродження козацького устрою па Правобережній Україні. Семен Палій. Національно-визвольне повстан­ня 1702-1704 pp.

Після Руїни Правобережна Україна залишалася знелюднілою, і польський уряд, якому відійшла ця територія за Андрусівським, а згодом за Вічним ми­ром, вирішив поновити козацький стан у Польщі. У 1684 р. Яном III Собеським було офіційно відновлене Військо Запорозьке, очолюване запорож­цем Андрієм Могилою. Було створено чотири полки (Богуславський, Корсунський, Брацлавськии і Біло­церківський). Реєстр становив дві тисячі осіб. Того ж року в турецькій частині Правобережжя був обра­ний гетьман Теодор Сулименко, якого визнав султан. Боротьба між гетьманами закінчилася перемогою А. Могили і стратою його суперника. 31699 р. вся те­риторія Правобережжя відійшла Речі Посполитій. Людей закликали оселятися в слободах, де вони отримували податкові пільги, заново заселяти поки­нуті села. Заселяли навіть передбачену Вічним миром нейтральну зону на південь від Києва. Гетьману І. Самойловичу навіть довелося силоміць утримувати пе­реселенців з Лівобережжя на Правобережжя. Палїївщина (1700-1704 рр.) — національно-виз­вольне повстання на Правобережній Україні під про­водом білоцерківського полковника Семена Палія (Турка). Причини повстання: у зв' язку з переходом правобережних українських земель від Туреччини до Речі Посполитої (1699 р.) відпала потреба в козацтві, тому польський уряд розпустив козацькі формування; із заселенням спустошених земель Правобе­режжя селянами і козаками сюди повертається і польська шляхта, яка прагне відновити свої во­лодіння. Територія: Поділля, Брацлавщина, Київщина, Східна Волинь. Рушійні сили: передусім козацька чернь, селян­ство, міщани, українська шляхта. Перебіг подій: у 1700 р. козацька армія під проводом С. Палія відбила напади польського війська на Фастів; на підтримку козаків спалахнули селянські пов­стання; повстанці звернулися по допомогу до запорожців, Мазепи та Московського царства. Проте Росія була союзницею Польщі у Північній війні, тому допо­могу надати не змогла; армія Палія захопила Немирів, Бар, Вінницю, Брацлав, Білу Церкву. Було заявлено про намір звільнити Україну від польського панування; із 1703 р. перевагу здобувають польські війська; у 1704 р. московсько-козацьке військо зайняло територію Правобережжя, яке автоматично пе­рейшло під гетьманство І. Мазепи. Наслідки повстання: було жорстоко придушене спільними діями поль­ських і російських військ;до 1709 р. Україна була об'єднана під булавою І. Мазепи, який збільшив кількість полків, при­значав на посади полковників, вірних собі лю­дей та роздавав землі старшині й українській шляхті.

45. Становище Гетьманщини в умовах Північної війни 1700-1721 pp.

На початку XVIII ст. Україна була поділена між сусідніми державами:

Гетьманщина, Слобожанщина й Запорожжя входили до складу Росії;

Східна Галичина, Правобережжя і Поділля перебували під владою

Польщі; Північна Буковина — під Туреччиною; Закарпатська Україна —

під Угорщиною. Однак поступово ситуація змінювалася. Важливу роль

у цьому відіграла Північна війна, яка значно вплинула і на долю Украї-

ни, але особливо — на зміцнення могутності Московської держави та

зростання її ролі в Європі.

Розуміючи необхідність повернення російських міст на Балтійському

побережжі і завоювання частини Балтики, Петро І у серпні 1700 р. ого-

лошує війну Швеції, яка володіла цими містами за умовами Столбовсь-

кого миру 1617 р. Його союзниками стали Польща, королем якої на той

час був курфюрст Саксонії Август II, і Данія. Польща і Данія планували

досягти у цій війні (вона дістала назву Північної) проти Швеції перемогу

в результаті раптового нападу. Вони розраховували на те, що Швеція, на

чолі якої стояв ще зовсім молодий король Карл XII, не підготовлена до

війни. Війну почали у кінці 1700 р. одночасно Данія і Саксонія. Однак

шведський король несподівано для союзників захопив столицю Данії

Копенгаген і схилив її до сепаратного миру та виходу з коаліції.

Після цього він з восьмитисячною армією під Нарвою розбив мос-

ковське військо, яке налічувало 40 тис. чоловік. Розгром був повний:

майже вся армія, артилерія, військовий скарб потрапили у полон до

шведів

новий корпус українського війська кількістю до 7 тис. чоловік.

Карл XII розгромив саксонські війська в Лівонії і вступив до Литви,

що призвело до війни з Польщею. Вона вимагала від Петра І компен-

сації за рахунок відторгнення від Гетьманської держави кількох міст на

Правобережжі, недалеко від Києва. Ця звістка дуже стурбувала Мазе-

пу, і він протестує проти всіляких поступок полякам коштом України.

Однак незабаром гетьман одержав наказ вирушити з військом на

допомогу польським союзникам у Білорусію. Поряд з цим значні

військові сили під командуванням полковника Апостола на півночі При-

балтики разом з руським військом розбили кілька шведських частин.

Там українці захопили велику військову здобич, але руські офіцери

відібрали її. Українські козаки не раз були ображені і пограбовані, хоча

клали своє життя за чужі інтереси. Водночас війна зруйнувала економічні

зв’язки українських старшин, купців з балтійськими портами, підрива-

ла економічне життя. В Росію з України вивозилася велика кількість хліба

та інших продуктів. Поряд з цим сільське населення примусово виганя-

ли на довгий час на фортифікаційні роботи, що важко відбивалося на

стані селянського господарства. Все це робило цю війну непопуляр-

ною, викликало серед населення невдоволення.

Скарги сипалися з усіх прошарків українського суспільства. Селяни

і міщани найчастіше протестували проти поведінки руського війська.

Протягом 1705–1708 рр. і до гетьмана, і до царя йшов безперервний

потік скарг на те, що російські офіцери дозволяють своїм солдатам

ображати і бити українських селян, ґвалтувати їхніх жінок і дочок, руй-

нувати хати, забирати худобу, а подекуди й убивати.

Стривожений цим становищем Петро І наказав своїм генералам в

Україні призначити спеціальних офіцерів, які мали право застосовува-

ти смертну кару, щоб запобігати таким діям московських військ. Однак

ситуація ще більше загострилася, коли з 1708 р. руське військо, відсту-

паючи перед шведами, почало вдаватися до тактики «спаленої землі».

Погіршувалось становище козаків. Вони тепер воювали не з традицій-

ними ворогами — поляками, татарами і турками, а з найбільш сучас-

ними шведськими арміями в далеких землях Лівонії, Литви, Централь-

ної Польщі, до того ж власним коштом. Стало зрозуміло, що козацькі

частини вже не можуть змагатися з європейськими регулярними пол-

ками, краще навченими і озброєними. Щоб змінити становище, Петро

І призначив у козацькі частини німецьких і російських офіцерів. Ново-

призначені поводилися з козаками жорстоко і зневажливо. Не було

захищене від кривд і образ навіть найвище козацьке керівництво. Сам Мазепа виявив, що фаворит царя Олександр Меншиков постійно ви-

користовував наймане військо, якому платив гетьман, жодного разу не

сповістивши його. Особистий друг Мазепи князь Борис Шереметьєв

застерігав гетьмана, що Меншиков «риє яму» під Мазепу, сам сподіва-

ючись стати гетьманом.