2.6. Розмовний стиль

Основна функція розмовного стилю (РС) – комунікативна. Він реалізується переважно в усній формі мовлення і використовується як у сфері побуту, так і в професійному середовищі. До позамовних чинників РМ відносяться: а) неофіційність, невимушеність спілкування; 2) перевага діалогічної форми мовлення над монологічною; в) наявність конкретної ситуації, використання жестів і міміки.

На орфоепічному рівні при швидкому темпі мовлення можна спостерігати випадіння окремих звуків або звукосполучень у словах. Про це зовсім не обов’язкова ознака. Досить часто зустрічаються акцентологічні форми розмовного характеру: взя́ли, гуртожи́ток, сво́го, кида́ти, сторі́нок, запи́тання, часо́м (замість взяли́, гурто́житок, свого́, ки́дати, сторіно́к, запита́ння, ча́сом).

У РС широко представлена некодифікована лексика та фразеологія: дзиґа, зубрило, бідолаха, пройда, дурниці, гармидер; безглуздий, тямущий, каверзний, спритний, кумедний, справдешній; базікати, вовтузитись, закомизитись, підлабузнюватись, торохтіти (говорити); справді, шкереберть, зосліпу; отак, як-от, скік, ой, тю; роззявити рота; передати куті меду; заяча душа; курям на сміх; кіт наплакав; як корова язиком злизала; гнути спину; руки сверблять; спіймати на вудку; не святі горшки ліплять; пекти раків.

У системі словотвору можна виокремити значну групу суфіксів, які надають словам розмовного характеру: -яга (чолов’яга, паруб’яга); -юга (п’янюга, бандюга); -ня (шоферня, хижачня); -ва (братва, татарва); -ищ- (павучище, чоботище); -енн- (височенний, отакенний); -езн- (довжелезний, широчезний); -ущ / -ющ- (злющий, проклятущий); -ону- (рубонути, трусонути). Розмовний відтінок притаманний також словам із суфіксами суб’єктивної оцінки. Особливістю українського мовлення є те, що зменшувальні суфікси вживаються не лише в іменниках і прикметниках, але і в числівниках, дієсловах та окремих прислівникаї (відіменникових): спатки, спатоньки, їстоньки, двійко, трієчко, поневоленьки. Розмовне забарвлення словам надають також деякі префікси: пречудовий, прекумедний, проігнорувати, пронаймитувати, відбігати, відтанцювати, відрецензувати, понаїхати, позрізати, попоїсти. До розмовного стилю відносяться й оказіональні словотворення: героїти (І.Котляревський), визір’я (С.Васильченко), стоколосся (М.Рильський), богодиво (І.Драч), сумночолий (С.Стриженюк).

Морфологія. У РС спостерігаємо найвищий відсоток дієслівних форм (особових та інфінітиву), однак майже повністю відсутні дієприкметники і дієприслівники; серед іменників переважають слова з конкретним значенням, широко вживаються дієслівно-вигукові слова (лусь, трісь, хвать, штовх), частки, вигуки та звуконаслідувальні слова. До розмовних морфологічних форм відносяться деякі назви професій та посад для жінок (директорша, секретарка, космонавтка, математичка), нестягнені форми прикметників (широкії, голоднеє), дієслівні форми інфінітиву (співать, казать), форми дієслів теперішнього часу 3-ї особи однини (пита, зупиня), 1-ї особи множини без –о (пишем, любим, співатимем).

Синтаксис у РС надзвичайно різноманітний. Можна зазначити такі його основні особливості:

1) перевага простих речень над складними; серед складних переважають складносурядні та безсполучникові (та й узагалі підрядні зв’язки значно поступаються місцем сурядним);

2) часте вживання неповних речень, а також еліптичних конструкцій як пряме слідство діалогічної форми спілкування, коли знання предмету мовлення, конкретна ситуація, жести і міміка замінюють відсутні члени речення і навіть цілі конструкції;

3) активне використання приєднувальних конструкцій, що пояснюється спонтанним характером мовлення;

4) значний відсоток питальних, окличних, спонукальних речень, емоційних вигуків, слів-речень, вставних слів, словосполучень;

5) вживання ускладнених форм присудка;

6) майже необмежене використання прямого порядку слів.

2.7. Взаємодія функціональних стилів мови і закономірності їх розвитку

Між ФС мови не існує якихось непроникних бар’єрів, навпаки, вони знаходяться у постійній взаємодії, а їхні елементи – у процесі безперервного взаємопроникнення. Деякі ФС характеризуються загальними позамовними ознаками (науковий та офіційно-діловий – точністю, об’єктивністю, логічністю викладу; публіцистичний та художній – образністю та емоційністю), а це вже в значній мірі створює можливості для добору та організації однакових мовленнєвих одиниць, для переходу їх з одного стилю в інший. Як зазначалося вище, відбувається активне пересування мовленнєвих елементів із позалітературної сфери в розмовний стиль, а з нього – в книжні стилі, і ця „міграція” мовленнєвих одиниць часто пов’язана зі зміною їх семантичного обсягу, граматичної функції та стилістичного забарвлення. Проникнення елементів одного стилю до іншого звичайно має подвійний характер: а) вживані елементи залишаються чужими, сторонніми явищами для стилю, який запозичає їх (такими є більшість позалітературних мовленнєвих одиниць в публіцистичному і особливо в художньому стилях, що використовуються в мовленні персонажів); б) запозичені елементи пристосовуються до нового стилю, органічно вплітаються в його тексти; тривале накопичення подібних фактів непомітно призводить до якісної зміни структури стилю. Так, елементи наукового та офіційно-ділового стилів входять в публіцистичні твори (про наукову і громадсько-політичну публіцистику, статі і нариси про вчених та їх відкриття), в художню літературу (твори наукової, фантастичної тематики, історичні романи П.Загребельного та ін.). І, навпаки, зображувально-виражальні засоби мови, що є характерною ознакою художнього та публіцистичного стилів, іноді використовуються в науковому стилі.

Взаємопроникнення стилів, однак, не слід сприймати як свідоцтво їх нівелювання, руйнування. Навпаки, цей неминучий процес сприяє удосконаленню ФС та їх підстилів, подальшій жанрово-стилістичній диференціації мовленнєвих засобів у межах кожного стилю, більшій відповідності завданням, що висуваються в тій чи іншій сфері громадської діяльності.

Розвиток і вдосконалення мови та її ФС – процес не стихійний, а керований вченими, фахівцями в галузі культури мови та стилістики, які всебічно і глибоко досліджують кожний стиль у всіх його різновидах, взаємодії їх одного х одним та з позалітературними мовленнєвими елементами і пропонують ті чи інші норми вживання на всіх мовленнєвих рівнях.