8.3. Зловживання деякими літературними словами та словосполученнями

Чистота мовлення може порушуватись через високу частотність вживання окремих груп слів та словосполучень, що функціонують у межах літературної мови.

Іншомовні слова. В кожному функціональному стилі відсоток запозиченої лексики є різним. Найбільш таких слів, як відомо, в науковому стилі перш за все, це термінологія), значно менше – в офіційно-діловому, ще менше – в художньому і розмовному.

Слушною традицією української класичної літератури було обережне, критичне ставлення до іншомовних слів, яких у сучасній українській мові приблизно 10% від усього її словникового складу. Звичайно, були в історії української літературної мови пуристи, які рішуче виступали проти будь-якого запозичення, а вже запозичені слова пропонували замінити своїми власними (українськими або штучно утвореними), наприклад: абажур – дашок, атом – неділка, екран – застувач, іподром - біговисько, перпендикуляр – сторч, рояліст – царянин, рупор – говорило, футляр - покровець, лампа – блимач, тротуар – ходирня та ін. Проти такої мовної політики виступав відомий український вчений А.Ю.Кримський, який, зокрема, писав, що „не варто сперечатися, звідки взяли” слово, а намагання усунути такі іншомовні слова, які вже міцно ввійшли до української літературної мови, він вважав просто недоречним, бо „нашої філологічної заборони ніхто не послухає”.

Звичайно, немає рації замінювати давно запозичені іншомовні слова українськими, однак нові запозичення (у зв’язку із впливом західноєвропейської та американської економіки, політики та культури) буквально ринули сьогодні в наше мовлення і ми, на жаль, досить некритично ставимося до їх засвоєння (парламент, прем’єр, спікер, ваучер, рекетир, маркетинг, путч, мафія, рейтинг, офіс, біржа, брокер, бізнес та ін.).

Крім того, в нашій мові є безліч слів-синонімів до іншомовних запозичень, і часто із синонімічної пари вибирають саме іншомовне слово, нехтуючи своїм, рідним. Можна навести довгий список книжних іншомовних слів, котрим відповідають рівнозначні українські (аргумент – доказ; дистанція – відстань; інтенція – намір; імпонувати - подобатись; індиферентний – байдужий; дескриптивний - описовий; вербальний – словесний; інформувати – повідомляти; компроміс – поступка; конфіденційно – довірчо, по секрету; лімітувати – обмежувати; превалювати – переважати; пролонгувати – продовжувати; репродукувати – відтворювати; санкціонувати – стверджувати). Саме такого роду запозиченнями не слід зловживати, особливо при невимушеному, живому мовленні.

Хоча терміни та термінологізовані слова є істотною ознакою наукового стилю, однак при укладанні наукових текстів слід опиратися на почуття міри, на вмотивоване використання спеціальних слів. При виборі терміна (іншомовного або „рідного”) необхідно в першу чергу враховувати, кому цей текст адресовано. Навіть якщо текст адресовано фахівцями, термінами не слід зловживати.

Канцеляризми. Чимало слів та виразів, притаманних текстам офіційно-ділового стилю, виявляються непотрібними, недоречними в живому мовленні, в творах художньої літератури. Стиль ділових паперів (протоколів, наказів інструкцій, резолюцій, звітів та ін.) справляє згубний вплив на живе мовлення, роблячи його блідим, сухим, позбавленим виразності (прийти до висновку, вжити заходів, взяти до уваги, у справі, з метою, внаслідок, згідно з, шляхом, значною мірою). Письменник П.Нілін зазначав: „...найбільшої шкоди нашій мові – і розмовній, і літературній – завдає канцелярщина, отака писарська псевдовченість та офіційність. Спробуйте прочитати деякі наші популярні брошури про шкідливість куріння, алкоголю, про цілющість меду або гімнастики, інструкції про користування фотоапаратом або холодильником, електричною бритвою або чудо-каструлею. Скільки там безглуздих канцеляризмів, що затемнюють смисл, утруднюють пізнання звичайних істин!” [23:111].

Гарне мовлення засмічують також т. зв. слова-паразити. Слід відзначити, що саме в цих словах нічого „паразитичного” не міститься: це здебільшого звичайні вставні слова та словосполучення (значить; так би мовити; як кажуть; власне кажучи; взагалі; звичайно; ну; ось; тощо), які служать у мовленні для вираження різноманітних модальних відтінків смислу висловлювання. Однак уживані в одному мовленнєвому акті часто й невмотивовано, ці слова перетворюються на баласт, на словесний паразитичний матеріал. Насиченість мовлення словами-паразитами свідчить, в першу чергу, про бідність лексикону мовця, про відсутність серйозних, значних думок, про незнання предмету мовлення.

В усному мовленні спостерігається немотивоване вживання слів із суфіксами суб’єктивної оцінки (водичка, молочко, салатик, тарілочка, яєчко, платтячко, шарфик). Удаючись до таких слів у спілкуванні з дітьми, дорослі часто починають так розмовляти і в своєму колі.

9. БАГАТСТВО ТА РОЗМАЇТІСТЬ МОВЛЕННЯ

9.1. Поняття багатства та розмаїтості мовлення

Поняття „багатство мовлення” і „розмаїтість мовлення” є досить близькими, хоча вони не є тотожними. Під багатством мовлення слід розуміти, з одного боку, значну кількість мовленнєвих одиниць, семантично та стилістично різних, з другого – чималу кількість однозначних одиниць, які відрізняються словотвірною та граматичною структурою. В українській мові існують семантичні групи слів (синоніми, антоніми), величезна кількість багатозначних та абстрактних слів, широко представлена в ній стилістична диференціація мовленнєвих одиниць (застарілі - старослов’янські та давньоруські – слова, іншомовна лексика, оказіоналізми та ін.). Все це – мовне багатство. Разом з цим ми говоримо і про розмаїтість засобів та способів вираження однієї й тієї ж думки, одного й того ж граматичного значення (засоби і способи вираження категорій заперечення, повинності, спонукання). При цьому йдеться саме про розмаїтість мовлення, котре водночас свідчить і про його багатство.

Багатство та розмаїтість мовлення простежується на лексико-фразеологічному, словотвірному, граматичному та стилістичному рівнях. Розглянемо окремі мовленнєві ресурси цих рівнів.