2.4. Публіцистичний стиль

Публіцистичний стиль (ПС) покликаний громадсько-політичну і народногосподарську сфери, виконуючи, в основному, інформативну функцію і функцію впливу на почуття та розум людей. До позамовних чинників, що формують цей стиль, відносяться: а) агітаційно-пропагандистська спрямованість текстів; б) документальність, автентичність зображення дійсності; в) стислість викладу при інформативній насиченості.

ПС у жанровому відношенні є надзвичайно багатогранним – це нарис, памфлет, фейлетон, стаття, репортаж, інтерв’ю, рецензія, замітка, лист. Жанрова своєрідність і комунікативна спрямованість тексту визначають добір мовленнєвих засобів. У ПС можна виділити два підстилі: громадсько-патетичний (т.зв. „висока публіцистика”) і газетний (або підстиль масової преси).

Громадсько-патетичний підстиль пов’язаний із впливовою функцією мовлення, він широко використовує виражально-зображувальні засоби; теми, як правило, присвячені питанням загальнонародного значення. Класичними зразками такої „натхненної” публіцистики є твори І.Франка, П.Грабовського, Лесі Українки, О.Довженка, М.Рильського, Л.Первомайського, О.Вишні, Ф.Маківчука, В.Коротича та багатьох інших письменників і журналістів.

В текстах ПС часто вживаються загальнолітературні і спеціальні слова, що набувають особливого, додаткового значення і стилістичного забарвлення. Особливо це забарвлення виявляється у стійких зворотах: стіл переговорів, політична кухня, вісь боротьби, маяк виробництва, рубіж плану, болото зрадництва, дорога звершень, словесні аванси, дружня атмосфера, барометр відношень, крива успіху, екватор домовленості.

У текстах газетного підстилю міститься інформація про різні новини і справи громадського, державного, господарського і культурного життя країни і світу. Ці тексти містять імена людей, назви населених пунктів, підприємств, установ, будов, цифрові дані. Вони вирізняються стислістю, точністю та об’єктивністю викладу, мінімальним використанням зображувальних та емоційних засобів. Цьому підстилю властиві т. зв газетизми, тобто слова і словосполучення з відтінком газетності: звершення, згуртованість, правофланговий, хлібороб, маріонетка, вояччина, кліка, злодіяння; численні мовленнєві кліше: підтримати почин, дійти необхідних висновків, з честю виконати зобов’язання, дотримати слова, трудівники полів, широка громадськість, надійшов сигнал, сприятливі умови, для блага народу.

Синтаксичні засоби розрізняються в кожному підстилі. У громадянсько-патетичному підстилі синтаксис є більш складним, багатим та різноманітним з т.з. граматики і стилістики. Експресивно-емоційне забарвлення досягається за допомогою питальних, окличних речень, приєднувальних конструкцій, повторів та ін.

2.5. Художній стиль

Питання про виокремлення стилю художньої літератури як ФС літературної мови до цього часу залишається дискусійним. Противники визнання такого стилю підтверджують свою точку зору тим, що художній стиль (ХС), на відміну від попередніх, не є скільки-небудь замкненою мовною системою, що він використовує мовленнєві засоби всіх стилів, у тому числі й розмовного, а також широко звертається до поза літературної сфери мовлення (просторіччя, діалекти, жаргони). Крім того, на їхню думку, ХС притаманна особлива функція – естетична; на мову і стиль художнього твору в значній мірі впливає автор тексту, творча особистість. Все це разом узяте ніби перешкоджає віднести художнє мовлення до групи ФС

У прибічників виокремлення ХС як функціонального є свої аргументи: 1) естетична функція, поряд з іншими функціями мови, також має соціальний характер і, отже, рівне з ними право на існування; 2) багатостильність художнього мовлення – його властивість і багатство, це не позбавляє індивідуальності інші ФС, не руйнує їхньої системності; елементи різних стилів у складі художнього „працюють” при цьому цілеспрямовано; 3) зображувально-виражальні засоби мови не є монополією ХС, хоча саме в ньому вони виявляють себе найбільш яскраво, інтенсивно; 4) відбиток творчої індивідуальності автора помітний, хоч і не в такій мірі, в текстах наукового і публіцистичного стилів. Цих аргументів достатньо для визнання стилю художньої літератури одним із ФС мови.

ХС не відрізняється ані специфічною лексикою, ані граматичними особливостями; в ньому уживаються слова із самих різних шарів лексики, найрізноманітніші синтаксичні конструкції. Для справді художнього мовлення характерним є вживання слів і виразів з додатковими смисловими та стилістичними відтінками, часто індивідуально-авторськими, слова обростають асоціаціями мовленнєвого і немовленнєвого характеру. У різних текстах спостерігаємо різний ступінь образності та емоційності, що в основному залежить від письменника, його творчої манери та художньо-естетичних смаків. ХС настільки складний, місткий і різноманітний в жанрово-стилістичному плані, що доцільно було б говорити про численні підстилі в його межах: ми розрізняємо, перш за все, стиль поезії і стиль прози, а у поезії, в свою чергу, стиль ліричного вірша, стиль байки, стиль віршованого роману; в прозі – стиль новели, стиль повісті, роману. При цьому маються на увазі саме мовленнєві стилі.