Написані пейзажі для органа

Перекладав я на віолончель.

6. Переобтяжування складного речення підрядними реченнями та іншими відокремленими конструкціями. Одна із хиб у побудові складного речення полягає в переобтяжуванні його різними за значенням підрядними реченнями зі змішаними сурядними і послідовно підрядними зв’язками та іншими відокремленими конструкціями (дієприкметниковими та дієприслівниковими зворотами, багатослівними прикладками). Така структура породжує плутатину в граматично-смислових відношеннях між частинами складного речення, особливо в тих випадках, коли підрядні речення знаходяться на значній дистанції від головного, завдяки чому висловлена думка втрачає чіткість і не досягає своєї кінцевої мети – передати інформацію в повному обсязі. Такі ускладнені речення притаманні6 наприклад: прозі П.Загребельного (існують навіть пародії на цю його особливість)7 Наведемо уривок з його твору „Неймовірні оповідання”:

„Материні гроші танули: як сніг на сонці, Гоголь метався туди й сюди, пробував сили в чиновництві (не пішов далі титулярного радника), в акторстві (не взяли через погану дикцію, хоч згодом сучасники в один голос твердили про його геніальну здібність читання!), в художничестві („вольноопределяющимся” відвідував уроки малюнка в Академії художеств), у педагогіці (наставником сановних недоростків) і навіть у професорстві (двічі – професором історії, і все марно), а тим часом за ним стояли цілі віки історії й незвичайної талановитості, велика душа народу рідного, його неповторно барвисте, вільне, широке, доброзичливе бачення і сприйняття світу, стояв народ, що віки цілі промовляв до світу своїми піснями і думами, , плачем і сміхом, дивуючись безмірно, чому не чує його той великий світ, уперто й з надією ждучи, коли прийде той, хто переллє його сміх і тугу, його жалі й надії, його неповторний голос у свій голос, який стане чутний повсюди і розлунюватиметься віки цілі”.

Особлива тема – точність в художньому мовленні. Гі де Мопассан писав: „Який би не був предмет, про котрий хочеш говорити, є лише одне слово, щоб його виразити, одне дієслово, щоб його оживити, один прикметник, щоб його охарактеризувати. І треба шукати цей іменник, це дієслово і цей прикметник, доки не відкриєш їх, і ніколи не задовольнятися приблизністю, ніколи не вдаватися до підробок, навіть якщо вони вдалі, і клоунадам мовлення, щоб уникнути труднощів”. Можна зустріти безліч помилок, неточностей, приблизних визначень. Так, у С.Стриженюка читаємо:

О „гот мін унс”!..

На пряжці збитого фашиста

Я по-латині це читав.

То була німецька, а не латинська мова.

7. ЛОГІЧНІСТЬ МОВЛЕННЯ

7.1. Логічне мислення і культура мовлення

Мислення і мовлення нерозривно пов’язані між собою, вони перебувають у діалектичній єдності. З одного боку, результати розумової діяльності закріплюються в мові, а з другого – мова служить незамінним інструментом, знаряддям у процесі пізнання дійсності, формування та вираження думок. Саме про нерозривний зв’язок мислення і мовлення свідчать такі факти, як неспроможність оформити, висловити і передати свою думку за допомогою мови внаслідок неспроможності правильно, логічно мислити. Безумовно, висока культура мовлення не може існувати без високої культури мислення, тому навчання правильного мислення є так само необхідним, як і навчання культури мовлення (незважаючи на хибну побутову думку, начебто одне і друге притаманне людині від природи і не потребують цілеспрямованого вдосконалення). На практиці, однак, часто доводиться пересвідчуватись у тому, як важко іноді буває людина висловити думки, зібрати їх воєдино і правильно, гармонійно розташувати, яка нісенітниця трапляється внаслідок таких спроб, з яким трудом, нарешті, людина розуміє складний текст, інтелектуальне мовлення.

Словесне вираження думки відбувається за законами логіки. У людини, що користується такими розумовими операціями, як аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія, доказ, і мовлення виявляється бездоганним з логічної точки зору.

Логічність мовлення виявляється в точному вживання слів та словосполучень, у правильній побудові речень, над фразових єдностей, а також великого тексту, що характеризується смисловою та композиційною завершеністю.

Розглянемо основні випадки порушення логічності мовлення.

1. Вживання слів, що протирічать змісту думки і не є сумісними за семантикою.. Наприклад: „Це коло питань зайняло центральне місце на трибуні зборів”; „Він говорив без розділових знаків, спочатку повільно, далі – все швидше”; „Говорив швидко, без ком...”; „Зазначу в дужках” (розділові знаки – атрибут не усного, а писемного мовлення).

Особливо багато таких порушень з’являється в пресі: снайпер ефіру (в кого або що він цілить?); бригада морських неводів (колектив складають люди, а не сіті); кавалькада кораблів (кавалькада – це група вершників); плеяда пленумів (слово плеяда сполучається лише з іменниками, що позначають видатних осіб); „ ... дует злодіїв здійснив напад на крамницю”. Отже, у всіх наведених прикладах слова вжиті у значення, які не подаються в словниках.

2. Смислове зміщення у тексті, підміна понять. Це явище також часто можемо спостерігати у пресі: „Оперна трупа поповнилася новими голосами. Це драматичне сопрано Г.Яковлевої. Успішно працює молода співачка Л.Ширіна”. У першому реченні голоси – це співаки (що складають трупу), у другому сопрано – це саме голос (а не людина), а в третьому реченні йдеться вже про людину, а не про голос. „З початку року здійснено три рейси – і всі вони перевиконані” (перевиконано плани, а не рейси); „Війна... Це пекельне слово несе незчисленні біди” (не слово несе біди, а явище, позначуване цим словом).

Зміщення смислу, підміна понять, двозначність та незрозумілість можуть бути результатом невмілого користування займенниками, яким притаманна гранична абстрагованість. В контексті між іменником і займенником виникає смислове співвідношення, завдяки якому останній наповнюється значенням співвідносного з ним іменника. Підміна понять, двозначність з’являються тоді, коли займеннику передують два-три іменники з однаковими або подібними ознаками; при цьому, хоче того інформант чи ні, займенник співвідноситься з кількома іменниками, втрачаючи таким чином свою семантичну визначеність. Так, у наступному контексті незрозуміло, яке саме слово мається на увазі: танки, січнівці, чи дні: „Такі танки складали січнівці (робітники заводу ім. Січневого повстання) в скрутні дні 1941 року. І ввійшли вони в історію оборони міста-героя, в історію Великої Вітчизняної війни”.

Займеннику це притаманне майже безмежне узагальнення. Розташований після будь-якого вислову, він убирає весь його смисл, з усіма частинами висловлювання: „Повстання декабристів було розгромлене, однак людство на цьому не зупинилось” (на чому – на повстаннях чи на їх розгромі?).

Досить часто зустрічається логічна помилка, пов’язана із вживанням зворотного займенника себе і присвійного свій. Відомий приклад проф. О.Пєшковського: „Комендант наказав двірникові віднести речі жильця до себе”. Займенник, на перший погляд, співвідноситься з трьома іменниками (комендант, двірник, жилець), тому зміст речення практично неможливо зрозуміти: до кого віднести речі? Однак, за допомогою правильних міркувань, можна дійти суті: займенник себе за логікою відноситься безпосередньо до виконавця дії, а тому віднести речі двірник має до себе. Інший приклад: „Володимир Сосюра попросив молодого поета прочитати свої вірші”. Помилки в таких випадках усуваються дуже просто: інфінітивне словосполучення (віднести речі жильця до себе, прочитати свої вірші) замінюється підрядним реченням з прийменником щоб (щоб той відніс речі жильця до себе; щоб той прочитав свої вірші).

3. Порушення логічних правил використання однорідних членів речення. При упорядкуванні речень з однорідними членами необхідно дотримуватися низки правил щодо логічного плану висловлювання. По-перше, не слід об’єднувати на рівні однорідних членів слова, які вміщують родове і видове поняття: наприклад: „В школі студенти-практиканти організували чимало тематичних вечорів, культпоходів, екскурсій, відвідувань кіно і театрів”. Культпоходи – родове поняття стосовно відвідувань кіно і театрів. По-друге, не можна об’єднувати в групу однорідних членів слова, які виражають поняття, що частково співпадають (схрещуються), наприклад: „Бомбосховище було переповнене солдатами, чоловіками, жінками, дітьми”; „У будівництві вокзалу допомогу надавали студенти і мешканці міста”.

В художньому мовленні, у фольклорі та в окремих мовленнєвих ситуаціях лексично несумісні слова можуть об’єднуватись на рівні однорідних членів з метою створення комічного або іронічного ефекту. Так, у реченні: „Я їв пиріжки з горохом і з задоволенням” створюється ефект легкої іронії.

4. Порушення причинно-наслідкових відношень, нелогічне зіставлення і протиставлення. При створенні тексту реальні причинно-наслідкові (як, зрештою, й інші) відношення можуть з’явитись у спотвореному вигляді, або там, де вони не передбачалися. Так, абітурієнт написав у творі: „Завдяки партизанам льотчик не загинув, а опинився в госпіталі, де йому відрізали обидві ноги”. В цьому складнопідрядному реченні головне речення містить „позитивний” смисл, а підрядне констатує глибоко драматичний епізод, який сприймається як наслідок дій партизанів.

Іноді у висловлюванні зіставляються чи протиставляються предмети або явища, які не можна порівнювати: „Всім цим представникам повсталого селянства протистоїть образ Марка Гущі” (представники, тобто люди, протиставляються образу); „За техніку виконання спортсмен одержав оцінки, майже однакові з переможцями” (оцінки зіставляються з переможцями, а не з їхніми оцінками).

5. Невдалий порядок слів. Розриви сильних зв’язків словосполучень і довільне розташування його компонентів у речення призводять до смислових і логічних порушень, наприклад: „Актор читав вірші, якого ми вперше слухали” (правильний варіант: „Актор, якого ми вперше слухали, читав вірші”).

6. Абсурдне висловлювання. Часом можна почути висловлювання, що є не лише незрозумілим, суперечливим, а й зовсім безглуздим. Наприклад: „Нові аеровокзали скорочують час перебування людини на землі”; „Поява ядерної зброї та ракет зробила мету запобігання нової світової війни”; „В наші дні вінцем усіх славних справ і подвигів народу є вічний вогонь”; „В міру просування до демократії вища державна влада стає більш широкою за об’ємом, більш багатою і складною за змістом”. Важко зрозуміти подібне.

7.2. Композиційно-логічні особливості тексті різних стилів та жанрів

Композиційно-логічна завершеність тексту – неодмінна умова правильного, адекватного сприйняття його змісту.

Тексти нехудожніх книжних стилів характеризуються звичайно тричленною структурою, що складається із вступу, основної частини та закінчення. Вступ знайомить адресата з предметом мовлення, містить загальні положення з даного питання, даної теми, констатує стан чи наявність певних фактів, явищ; в основній частині розкривається зміст теми, аналізуються результати досліджень, дії та явища, що відбуваються в природі чи суспільстві, ця частина обов’язково повинна мати новий матеріал; в закінченні узагальнюється зміст основної частини, підводяться підсумки, накреслюються завдання та проблеми, що підлягають розв’язанню в майбутньому. Тричленна структура, проте, не є обов’язковою. Вона потрібна в першу чергу для шкільних творів на літературні теми, для дипломних та дисертаційних робіт, статей, для окремих публіцистичних текстів. Помилки при користуванні тричленною структурою полягають, по-перше, в порушенні пропорціональності частин тексту (коли вступ та закінчення складають третину, а то й половину всього тексту), по-друге, в логічній невідповідності твору (коли вступ не відповідає за змістом основній частині, коли закінченні не витікає з усього попереднього викладу), в непослідовності викладу, в немотивовані перестановці фактів, у розриві мікротем.

Для того, щоб смислова і композиційна структура була правильною, логічно витриманою, необхідно мати чітке уявлення про самий предмет мовлення і про те, що саме ви хочете сказати про цей предмет; треба вміти розрізняти в предметі суттєве і несуттєве, розбиратися в ознаках предметів, у відношеннях та зв’язках як між самими предметами, так і між поняттями про них (одиничні та загальні, конкретні та абстрактні, об’єктивні та суб’єктивні), дотримуватись послідовності у розкритті понять.

В текстах, що потребують міркувань, звичайно висувається теза, яка далі розкривається в доказах. При міркуваннях не слід забувати про чотири закони формальної логіки (закон тотожності, закон протиріччя, закон виключеного третього, закон достатньої підстави).

Публічний виступ можна будувати з відхиленням від тричленної композиції, з урахуванням активізації інтересу та уваги аудиторії. О.Ф.Коні зазначав: „Оригінальність початку інтригує, приваблює, настроює на все інше”.

З композиційно-логічною структурою тексту пов’язане також уміння ділити його на абзаци. Абзац – це відрізок письмового тексту від одного рядка до іншого, відрізок, що являє собою завершену комунікативну одиницю мовлення, стилістичну і логічну категорію; з т.з. граматики це над фразова єдність або складне синтаксичне ціле. Звичайно розрізняють дві групи мотивацій при поділі тексту на абзаци: 1) композиційно-смислові (необхідність виокремлення етапів розвитку думки чи дії, експозиційних відомостей, опису рис героїв, біографічних фактів, пейзажу); 2) експресивно-стилістичні (необхідність акцентування уваги на неочікуваності, значущості дії). Поділ тексту на абзаци має переважно суб’єктивний характер: одні автори виділяють в абзац ледь помітний поворот думки в описах чи міркуваннях, інші об’єднують в абзац велику кількість висловлювань і він займає більше сторінки типографського тексту.

Логічні послідовності викладу сприяють зв’язкові елементи мовлення: сполучники, частки, вставні та модальні слова, а також інші мовленнєві засоби та прийоми (форми дієслів, іменники, займенники, повтори слів з попереднього речення, різні типи простого речення). Наведемо один приклад:

„Людина дивна істота. Часом вона буває по-смішному впевнена в своїх діях і може переконувати себе, що в тій чи іншій ситуації поведеться так, а не інакше. Але є в кожному з нас „я” затамоване, „я” замуроване – ось він, справжній наш володар і керівник. Це він штовхає нас на вчинки, які потім не можемо пояснити, бо не знаємо того свого ворога. Той ворог наш затишно згорнувся на споді душі й спить. І сниться йому, що відбувається з нами насправді. Сняться йому наші думки і наміри, наші добрі й лихі помисли, крізь сон він часом лайнеться або хихикне. Так він і стежить за кожним нашим кроком, за кожним порухом мислі і за кожним нашим бажанням. Але він все-таки спить. Бо знає, що поки що йому в нас нічого робити...” (В.Шевчук).

Виділені мовленнєві елементи зв’язують усі речення в єдиний логічно організований текст. Якщо вилучити з цього уривку виділені елементи, зміст його взагалі не зміниться, проте логіко-смислові відношення між висловлюваннями настільки послабшають, що кожне речення, по суті, може вільно розпочинати оповідь, в той час як у первісному вигляді вони можуть займати лише своє єдине місце.

8. ЧИСТОТА МОВЛЕННЯ

8.1. Поняття чистоти мовлення

Звичайно чистота мовлення розуміється як суворе дотримання мовних та стилістичних норм на всіх рівнях, але в першу чергу на рівнях вимоги і слововживання. Характер порушень орфоепічних та лексико-фразеологічних норм зумовлюється особистістю мовця: чи це носій української мови як рідної, чи це представник неукраїнської національності, яки розмовляє українською мовою. Вимова не українців - це особливе питання, що виходить за межі даного курсу. Наше завдання – звернути увагу на хиби у мовленні тих, для кого українська мова є рідною.

Чистота мовлення на рівні вимови досягається суворим дотриманням орфоепічних норм і правил, недопущенням у мовленні просторічних, діалектних та жаргонних елементів; в противному разі ми маємо справу з нечистою, отже неправильною вимовою. Ось тут якраз і виявляється нерозривний зв’язок чистоти мовлення з його правильністю: що з орфоепічного боку є чистим, нормативним, те й є правильним. Дещо по-іншому слід розуміти чистоту мовлення на рівні слововживання. Тут набуває значення кількісна характеристика вживаних у мовленні слів з тієї чи іншої семантичної групи. Збільшення кількості таких слів у мовленні призводить до зниження його стилістичних якостей, коли вже йдеться про засмічення мовлення.