Стилі мовлення

2.1. Поняття про функціональний стиль мови

Сфери людської діяльності, в яких використовується мова, є багаточисленними й різноманітними. В.А.Аврорін, наприклад, виокремлює дванадцять таких сфер: 1) господарська діяльність; 2) громадсько-політична діяльність; 3) побут; 4) організоване навчання; 5) художня література; 6) масова інформація; 7) естетичний вплив; 8) усна народна творчість; 9) наука; 10) всі види діловодства; 11) особисте листування; 12) релігійний культ [23:21]. Мова обслуговує всі ці сфери, виконуючи свої основні соціальні функції – спілкування, повідомлення і вплив. У процесі тривалого функціонування в тій чи іншій сфері людської діяльності мова модифікується, пристосовуючись до конкретних завдань і умов комунікації., виробляє своєрідні, відносно замкнені підсистеми, різновиди ЛМ – функціональні стилі.

Акад. В.В.Виноградов подає таке визначення стилю: „Стиль – це суспільно усвідомлена і функціонально обумовлена, внутрішньо об’єднана сукупність прийомів уживання, добору і поєднання засобів мовного спілкування у сфері тієї чи іншої загальнонародної, загальнонаціональної мови, співвідносна з іншими такими ж засобами вираження, що служать для інших цілей, виконують інші функції в мовній суспільній практиці даного народу” [15:5:21].

Базуючись на загальнолітературній мовній основі, тобто маючи єдину граматичну будову і загальновживану лексику, що становить словниковий кістяк будь-якого стилю, підпорядковуючись єдиним орфоепічним та акцентологічним нормам, функціональні стилі (ФС) оформлюються і організовуються в підсистеми під впливом позамовних чинників, які визначають добір і способи сполучення мовленнєвих засобів та прийомів.

У сучасній стилістиці української мови немає єдиної, загальноприйнятої класифікації ФС; немає навіть єдиної термінології щодо назв стилів. Проте більшість учених розрізняють наступні ФС сучасної української літературної мови (СУЛМ): науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, художній та розмовний.

Зазначені ФС є основними, на їхній підставі складно судити про ті сфери діяльності, в яких використовується мова. Тому в межах кожного ФС неминуче виокремлюються підстилі.

2.2. Науковий стиль

Цей стиль обслуговує наукові інтереси суспільства, основна його функція – інформативна. Він визначається наступними позамовними чинниками: а) науковий змістом повідомлень; б) точністю, логічністю й послідовністю у викладі думок;в) узагальнюючим і абстрактним характером висловлювань; г) однозначністю інформації.

Серйозність, важливість і складність наукової інформації зробили письмову форму мовлення основною, первинною, в той час як усна форма звичайно є відтворенням письмової зі зберіганням структурних особливостей останньої. Цим і пояснюється перевага монологічної форми викладу. Дотримання точності, логічності та об’єктивності викладу зводить до мінімуму використання зображувально-емоційних мовленнєвих засобів та прийомів. З прагненням до однозначності слів і словосполучень пов’язана відсутність підтексту висловлювання, який здебільшого притаманний текстам публіцистичного і художнього стилів.

Мовленнєва своєрідність наукового стилю (НС) виявляється на лексичному, словотвірному, морфологічному та синтаксичному рівнях.

Лексика. НС відрізняється від інших ФС насамперед значною кількістю спеціальної лексики – термінів та термінологізованих слів, тобто загальновживаних слів, пристосованих для вираження наукових понять: корінь (мовозн.), сіль (хім.), сила (фіз.), тіло (фіз., астроном.) Та й самі конкретні слова в цьому стилі вживаються в узагальненому значенні. Порівняймо два речення: „Фінікова пальма – дерево, що дає солодкі плоди” і „Під пальмою сидів хлопець і продавав плоди”. У першому реченні вживані „пальма взагалі” і „плоди взагалі”, у другому – зазначені конкретні предмети: „саме ця пальма”, „саме ці плоди”. Доведено, що наукові тексті з т.з. лексики біднішими, ніж такі ж за обсягом тексти публіцистичного і художнього стилів; це пояснюється частим повторенням у НС одних і тих же лексичних одиниць, що дає право говорити про певну обмеженість словника загальновживаних слів у наукових текстах.

Словотвір. Словотвірна специфіка НС виявляється, перш за все: у використанні інтернаціональних (здебільшого грецьких і латинських) морфем (коренів і афіксів): корені авто-, агро-, аква-, аеро-, астро-, бі-, біо-, гекто-, геліо-, гіпер-, гіпо-, -граф (ія), дека-, -дром, зоо-, кардіо-, космо-, ксило-, лінгво-, -лог (ія), макро-, -ман (ія), -метр (ія), мікро-, моно-, нейро-, орфо-, (орто-), палео-, пері-, полі-, ретро-, -скоп (ія), -тека, теле-, термо-, типо-, -філ (ія), -фон (ія), фоно-; префікси а-, анти-, інтер-, інфра-, дис-, контр-, ре-, суб-, супер-, епі-, екс-; суфікси –аж, -ант, -ат, -ізм, -арій, -онер, -ція, -альн-, -арн-. Часто вживаються терміни – складні слова (звуконаслідувальність, нейрохірургія, судочинство, задньоязиковий, формоутворюючий) та абревіатури (ДНК – дезоксирибонуклеїнова кислота, СНІД – синдром набутого імунодефіциту, ЛСГ – лексико-семантична група). Для НС абсолютно непритаманні суфікси суб’єктивної оцінки.

Морфологія. Порівняно з іншими рівнями мовної структури морфологія у НС є більш консервативною і статичною; вона менше піддається стильовій диференціації своїх форм. Проте і тут можна виявити деякі специфічні ознаки. Так, з т.з. частотності уживання частин мови перше місце у НС посідають іменники. Разом з прикметниками вони складають приблизно 50% слововживань, в той час як в художніх текстах – 30%, а в розмовному мовленні – 15. Дієсловам у НС належить усього 9% уживань, в художньому – 16, в розмовному – до 30. Щодо окремих дієслівних форм, то в НС переважає інфінітив, широко використовується теперішній час з абстрактним значенням, рідко вживаються форми умовного способу, в ролі сполучників виступають повнозначні слова, здебільшого делексикалізовані (внаслідок того, що; у зв’язку з; всупереч тому, що; в міру того, як; згідно з; завдяки; шляхом). В НС активно субстантивуються прикметники та дієприкметники (земноводні, озимі, приголосні, шукане).

Синтаксис. Текстам НС притаманний складний синтаксис, особливо складні речення змішаного типу, широко використовуються відокремлені структури (поширені означення та обставини, вставні речення), однорідні члени речення. На відміну від публіцистичного та художнього стилів, у НС відсутні деякі типи речень (окличні, спонукальні, еліптичні,), спостерігається одноманітність функцій часто вживаних синтаксичних конструкцій. Серед простих речень переважають двоскладні, а серед односкладних – інфінітивні та безособові. В науковому мовленні переважає прямий порядок слів, інверсія зустрічається досить рідко.

В НС розрізняють три підстилі: власне науковий, науково-популярний і науково-навчальний. Перший відповідає всім вищезазначеним вимогам, функціонує у вузькій науковій сфері, обслуговуючи фахівців певної галузі науки. Другий використовується з метою популяризації наукових знань, головним чином, у середовищі неспеціалістів. У науково-популярному підстилі вживається набагато менше спеціальної лексики, часто вузькі терміни пояснюються, переважають менш складні синтаксичні структури, інколи зустрічаються зображувальні та емоційні мовні засоби. Науково-навчальний підстиль посідає проміжне місце – він уживається при написанні підручників, посібників, що призначені для майбутніх фахівців. На відміну від власне наукового підстилю, у навчальних виданнях спеціальна термінологія уживається дещо менше з метою більшої доступності для розуміння матеріалу. Проте виклад у будь-якому підручнику є більш чіткий і логічний, ніж у науково-популярному виданні.