Вживання дієприслівникового звороту

Дієприслівниковий зворот вважається правильно вживаним, якщо він прилягає до іншого дієслова (особової форми, інфінітива чи дієприкметника), разом з ним визначаючи дію (другорядну, супроводжуючу), яка виконується граматичним або логічним суб’єктом: „Опинившись на лісовій галявині, розвідники побачили шосе” Тут дії (опинились і побачили) виконуються одним суб’єктом (розвідники).

Проте досить часто це правило порушується як в усній, так і в писемній мові. Можна виокремити 4 типи (моделі) порушень: 1) дієприслівниковий зворот при особовій формі дієслова-присудка: „Проводжаючи мене, обличчя його виражало жаль і смуток” (виходить: обличчя проводжало і виражало); 2) не можна підпорядковувати дієприслівниковий зворот присудкові, вираженому пасивним дієприкметником: „Здійснивши крадіжку, він був одразу заарештований” (тут різні логічні суб’єкти: вкрав один, а заарештували його інші); 3) не можна підпорядковувати дієприслівниковий зворот категорії стану (бо вона не виражає дії): „Вийшовши на вулицю, мені стало холодно”; 4) не можна вставляти підмет в середину дієприслівникового звороту: „Написавши батько синові листа, відніс його на пошту”.

Дієприслівниковий зворот може мати місце в безособовому реченні, якщо в ньому є інфінітив, який разом з дієприслівником виражає дії одного й того ж припустимого логічного суб’єкта: „Тільки щодня тренуючись, можна оволодіти іноземною мовою”.

6. ТОЧНІСТЬ МОВЛЕННЯ

6.1. Поняття про точність мовлення

Поняття „точність мовлення” містить у собі подвійний смисл: з одного боку, маються на увазі знання і вживання в мовленні точних значень слів та словосполучень, тих значень, які зафіксовані у довідковій спеціальній літературі і уживаються людьми, які володіють літературними нормами; з другого боку розуміється вміння оформлювати і висловлювати думки адекватно предмету чи явищу дійсності, уникаючи будь-яких кривотлумачень. Вимога точності як позамовний чинник впливає на специфічний добір і організацію мовленнєвих засобів з т. з. їх функціональної цілеспрямованості. Високої точності потребують, в першу чергу, тексті наукового та офіційно-ділового стилів мови. Так, нехтування точністю в законодавчих документах призводить до різночитання і хибного тлумачення, що іноді пов’язується з небажаними наслідками правового характеру. Такої ж високої точності потребують і дипломатичні документи. За словами Р.О.Будагова, „точність буз відтінків, що є в її розпорядженні, виявляється грубою точністю, приблизною точністю” [23:73]. На лексичному рівні значеннєві відтінки передаються за допомогою багатозначних слів і синонімів.

6.2. Багатозначні слова і точність мовлення

Функціонуючи в мовленні протягом тривалого часу, слова часто змінюють своє значення: вона або повністю семантично оновлюються, або змінюють свій семантичний об’єм (розширюють чи звужують значення). Можна із впевненістю стверджувати, що в мовленні переважає процес збільшення кількості значень у словах, отже, в мові існує безліч багатозначних слів. У зв’язку з цим закономірно виникає питання: як можна точно висловити свої думки і зрозуміти один одного, якщо слова мають декілька різних значень? Інакше кажучи, яким чином відбувається так, що той, хто слухає (або читає), сприймає в багатозначному слові саме те значення, яке має на увазі той, хто говорить (або пише).

Основним засобом передачі і сприймання лише одного: передбаченого автором мовлення значення полісемантичного слова чи граматичної форми є контекст. У спеціальних працях наводяться різні класифікації контекстів. Так, Н.В.Черемісіна розрізнює мінімальний контекст і розгорнутий контекст, а також поняття необхідного і достатнього контексту. Для мінімального контексту (тобто мікроконтексту) достатньо додати одне слово (яке називається ключовим) до багатозначного (яке називається стрижневим), щоб останнє стало однозначним в даному сполученні чи реченні. Наприклад: полісемантичні слова золото, школа, рівень, дрібний, іти, жити виокремлять лише одне значення, якщо до кожного з них додамо по одному слову: чорне золото (нафта, вугілля); школа для глухонімих; синтаксичний рівень; дрібні почуття; іти пішки; жити в розкоші. Порівняймо: червоне золото, школа життя, рівень моря, дрібні камінці, іти ва-банк, жити спогадами; тут заміна слова в кожному словосполучення призвела до появи іншого значення в стрижневому слові. Безперечно, вміння добирати ключові слова пов’язане з економією словесного матеріалу, зі стислістю мовлення. Різні частини мови по-різному проявляють свої значення: іменники – за допомогою прикметників чи іменників (узгоджені чи неузгоджені означення), дієслова – за допомогою керованого чи прилягаючого слова тощо.

В багатьох випадках для виявлення необхідного значення полісемантичного слова потрібен розгорнутий контекст. Так, слово напруга у сполученні зі словом поле ще не виявляє одне значення; проте у розгорнутому контексті це значення виступає досить ясно: „Зараз така напруга на полях - оранка”. В „Правилах користування тролейбусом і трамваєм в м. Одесі” читаємо: „Пасажирам забороняється (...) проїжджати в одежі і провозити багаж, який забруднює пасажирів, оббивку салону і сидіння” Автор цього тексту не зумів пов’язати слова забруднення і одежа, що і привело до двозначності вислову.

Крім контексту, на потрібне значення полісемантичного слова вказують також тема мовлення, ситуація мовленнєвого акту та сфера мовленнєвої діяльності. Так, наприклад, у слова операція проявиться те чи інше значення в залежності від місця мовленнєвого акту: в штабі армії (військова операція), в хірургічному відділенні (операція на серці), в будівельному банку (фінансова операція). Г.В.Колшанський запропонував термін „тематичний контекст”.