Дієслівні форми

Особові дієслівні утворення.

Форми дієвідмінювання. Абсолютна більшість дієслів має повну форму дієвідмінювання. Проте є невелика група дієслів, у парадигмі яких зустрічаються „пусті клітини”, тобто відсутні деякі особові форми (в російській граматиці такі дієслова називають „недостатніми”). Дієслова цієї групи означають: 1) процеси, властиві тваринам, іншим живим істотам та рослинам: пороситися, телитися, ягнитися, в’янути, квітнути, колоситися, брунькувати, нити; 2) процеси, що відбуваються в неживій природі: ржавіти, прокисати, пліснявіти, вилиняти. Означені групи слів не вживаються в 1 та 2 особах однини і множини. Такі форми можуть вживатися лише у переносному значенні: я цвіту; ти пліснявієш; не кисни; довго телишся. Крім цих груп, є поодинокі дієслова, у яких відсутня якась одна особова форма (найчастіше 1-а особа): дудіти, басити, відповісти, шарудіти (не вживаються форми дійсного способу в 3-й особі множини та наказового способу) – форми башу, відповідять, шаруджу практично не вживаються.

Привертають до себе увагу деякі варіантні форми дієвідмінювання, властиві розмовному мовленню: відсутність закінчення –є у 3-1 особі однини дієслів 1 дієвідміни в теперішньому часі (зна, пита, зупиня, співа); відсутність флексії –о у формах 1-ї особи множини у дійсному та наказовому способах (несем, несім, пишем, пишім, ходим, ходім, читатимем). Між іншим поет П.А.Грабовський вживає від дієслів „ дієвідміни у 3-1 особі однини теперішнього часу закінчення –е замість –ить (робе, ходе та ін.), які сьогодні вважаються позалітературними.

Дієприкметник.

Активні дієприкметники теперішнього часу утворюються за допомогою суфіксів –уч- (-юч-) та –ач- (-яч-): ревучий, оновлюючий, лежачий, киплячий. Проте такі дієприкметники утворюються далеко не від усіх дієслів: на перешкоді стоять семантичні та синтаксичні особливості дієслів. А ті активні дієприкметники, які утворюються таким способом, дуже швидко втрачають дієслівні ознаки і переходять у прикметники. Активні дієприслівники минулого часу утворюються за допомогою суфікса –л-: осиротілий, побілілий, змерзлий, опалий. Вони утворюються від неперехідних дієслів доконаного виду. І ті, і другі дуже рідко входять до складу даєприкметникових зворотів (на відміну, наприклад, від російської мови), що часто не враховується укладачами тексту чи мовцями і призводить до стилістичних огріхів. В українській мові не утворюються активні дієприкметники минулого часу з суфіксом –вш- (-ш-). Спроби утворити такі форми призводять, звичайно, до помилок, наприклад: „Молодим драматургам, дебютувавшим з першою комедією, побажаємо творчих успіхів”.

Пасивні дієприслівники утворюються за допомогою суфіксів –н- (-ен-) і –т-: різаний, сідланий, попереджений, послаблений, дертий, критий, одягнутий. Пасивні дієприкметники не мають здатності виражати часову ознаку і набувають значення теперішнього, минулого і майбутнього часу: написане слово; було написане слово; буде написане слово. Здатність пасивних дієприкметників уживатися в ролі означення і присудка підвищує частотність їх використання в тексті. Активні і пасивні дієприкметники в писемній мові співвідносяться як 1:5.

Окрему групу пасивних дієприкметників становлять незмінні предикативні форми на –но (-ено), -то: збудовано, зупинено, взято, вбито. Такі дієприкметники виступають присудками в неозначено-особових реченнях: „Майстерню було збудовано за місяць”; „Ворожі позиції було взято штурмом”

Інфінітив. Ця дієслівна форма має варіанти на –ти (нормативна форма) і –ть (розмовна форма). Оригінальними для українського розмовного мовлення є демінутивні форми дієслів: спатки, спатоньки, їстоньки.

5.2. Синтаксичні норми