80. Актуалізація ресурсів людини

У перекладі з латинської слово ресурси означає „піднімаюсь,

виникаю знову". В психологічній термінології воно скоріше буде означати засоби та

можливості „відродження з попелу пташки-фенікса", що уособлює плинну і вічно змінну

людську природу. Вони запобігають психологічним руйнаціям, що зумовлені слабкістю

особистісного каркасу людини. Все, що ми проживаємо, все, що містить наша особиста історія містить ресурси, тобто те, що допомагає нам жити краще. Умовно їх можна поділити на зовнішні і внутрішні. До зовнішніх належать люди, речі, влада, статус, зв'язки тощо. Ресурсом може бути час. Часто ресурсом виступають гроші, інформація, цінні ідеї, люб'язне ставлення тощо. До внутрішніх належать наші таланти, починаючи з фізичної форми і витривалості, енергії і здоров'я, задатків і здібностей, і закінчуючи переконаннями і цінностями, світоглядом і духовністю, - все, чим ми можемо скористатися для досягнення наших цілей, все, що розширює можливості вибору, зміцнює особистісну силу, додає психічної рівноваги: воля, відчуття радості, натхнення, оптимізму, цінності свого унікального і неповторного „Я", що торує шлях самореалізації, спостережливість, пам'ять, досвід, гнучкість, творчість, гумор і т.д., і т.д.

Для психолога очевидно, що відсутність зовнішніх ресурсів - грошей, підтримки тощо, - є необхідним і могутнім стимулом для розкриття внутрішніх ресурсів. Переломні моменти життя несуть багато позитивного. П.Бреннер обурюється тим, що люди так бездумно нехтують красою кризи, а „криза дає нам можливість змінюватися, рухатися, рости, завдяки кризі ми знов отримуємо дар вибору"…

Ресурсним станом будемо називати стан, перебуваючи в якому, людина бачить не

один, а кілька достатньо цінних виходів з ситуації.

Для відкриття ресурсів людини: 1) можна звернутися до досвіду людини з тим, щоб знайти в її житті моменти, в яких проявились її сильні позитивні сторони; 2) варто підсумувати ті моменти консультації, в яких клієнт показав свої сильні сторони; 3) можна повернутися разом з клієнтом в ранні дитячі спогади, адже саме там за А.Адлером, закладається „план

життя"; 4) пам'ять сама по собі є солідним ресурсом, нею завжди можна скористатися і

згадати, як багато людей, що оточували людину з дитинства, переживали самі й допомагали

пережити складні ситуації іншим; 5) будь-яка інформація завжди несе в собі ресурс. Те, що

життя завдяки проблемній ситуації підносить людині, не стільки повинно заганяти в глухий

кут, скільки демонструє необхідність змін. Тобто, як вважають в НЛП, „Нема перемог і

поразок - є тільки зворотний зв'язок"; 6) рефреймінг; 7) підтримка сильних позитивних

якостей клієнта інколи дозволяє уникнути необхідності традиційного розв'язання проблем

під час інтерв'ювання, оскільки сильні якості клієнта перемагають його слабкості.

81. Поняття про інсайт в консультативній роботі. Привести приклади з літератури і власного життя

Інсайт (від англ. insight - осяяння, прояснення, осягнення) - рап­тове, що не випливає з минулого досвіду, розуміння сутнісних відно­син у структурі ситуації, за допомогою якого досягається осмислене рішення проблеми. Буквально це слово означає "вдивитись", "прозрі­ти", "пройнятися". В консультуванні про інсайт свідчать такі репліки: "Ага!", "А й справді?!", "Так ось в чому справа!". Як правило, інсайт з'являється тоді, коли із загального тла виступають значущі деталі та їх поєднання раптом відкриває нову якість.

Поняття інсайту посідає чільне місце не тільки в психології пізна­вальних процесів та інтелектуальної діяльності людини, але й у психо­терапевтичній практиці. Адже будь-які психологічні труднощі людини - це по суті фрустрація на зовнішній світ, тобто збій в "карті", яку створила собі людина для орієнтації в ньому. Але "карта не дорівнює території", як наголосив колись К. Роджерс, а потім повторили в НЛП. В об'єктивному світі справді є вся необхідна інформація, однак лю­дина не допускає того, що проблеми криються в її світосприйнят­ті, і здебільшого, навіть маючи всю необхідну інформацію, нехтує законами природи. Тобто збій відбувається саме на другому поверсі моделі - у сфері ставлення до дійсності, а не в самій дійсності.

Справа ускладнюється тим, що перший поверх внутрішньої карти людина знає набагато краще, ніж другий. Чому? Тому що змалечку дорослі вважають за необхідне обов'язково познайомити дитину з її оточенням. Вони, образно кажучи, "беруть дитину за руку" і показу­ють та розповідають про речі, людей, їх життя, вимоги та уподобан­ня, дають дозволи, попереджають або забороняють те чи інше. Все це дорослі роблять відповідно до свого досвіду та переживань. А власні переживання дитина починає помічати досить пізно, коли їх алгоритми вже практично склалися, усталилися аж до автоматизмів. Наприклад, у зрілому віці ми можемо помітити, що часто себе жаліємо. Порівнявши себе з іншими, як раціонально мисляча людина ми мо­жемо прийти до невтішного висновку, що жаліємо себе занадто і по­бере трібно покінчити з жалістю, бо нічого, крім зіпсованого настрою, вона не дає. Однак не так просто позбавитись від того, що вже стало звичкою, яку, між іншим, заклали батьки, надмірно жаліючи своє чадо навіть там, де це було зайвим.

Таким чином, людина може довго не помічати в собі багатьох відчувань, які фіксуються психікою, але не виділяються з фону. Ми не зауважуємо, наприклад, як народжується думка, не можемо відділити наші емоції від реального факту, не диференціюємо те, що відбува­ється в тілі при переживанні стресової ситуації тощо. Додаткова інформація про те, як формується актуальний фокус переживань, може досить суттєво змінювати саме переживання (наприклад, "Як чудово! Як радісно! Ага, зачекай, а чому я так радію?" - і поки ми намагаємо­ся відповісти собі на це запитання, радість потихеньку тане).

Щоб позбутися більшості патогенних (таких, що тягнуть за собою за нездоров'я) переживань, потрібна відповідна робота з їх усвідомлення відреагування. При цьому варто пам'ятати, що така робота може бути здійснена саме на основі інсайту - взаємодії знання та пережи­вання, що й сприяє засвоєнню нової інформації, доповнює досвід. Одним із прикладів такої роботи може стати розмислення фіксованих ідей.

Фіксовані ідеї - це уявлення, що застигли. їх поява провокується конкретною ситуацією. Виникаючи, вони можуть бути досить адекватними в умовах, що їх сформували, однак надалі починають використовуватися скрізь без будь-якої перевірки та критики. Ось чому в гештальт-психології їх охрестили "не пережованими" інтроектами, тобто за­позиченнями, привласнились без достатнього аналізу. Завдяки наявності фіксованої ідеї, сприйняття дійсності в певній частині особистості частково блокується. Тому наявність подібних утворень, якщо з ними не працювати, може зробити консультування неефе­ктивним. Існує кілька типів фіксованих ідей:

Фіксовані передбачення - людина вибирає інформацію не задуму­ючись, без критики та перевірки. Як правило за такими передбачення­ми лежать приховані пресупозиції.

Фіксована необхідність - уявлення, що повинно бути лише так і не інакше. За відсутності уточнень та недотриманні певних правил такі установки можуть приводити до негативних наслідків.

Фіксовані шаблони поведінки, ролей, дій та відносин, які людина зберігає автоматично. З точки зору стороннього спостерігача вони ви­глядають як нав'язливості.

Фіксовані переконання - закарбовані уявлення про правила життя, якими людина обтяжує себе, не усвідомлюючи, що вибрала їх сама.

Фіксована правота - нав'язлива потреба вважати себе правим, а інших людей неправими. Нівелювання кожного типу фіксованих ідей при майстерній роботі психолога викликає переживання інсайту та є благодатною основою для особистісних трансформацій, інколи таких, що впливають на все останнє життя клієнта.

Інсайт - могутнє напруження психічних сил людини, здатне прово­кувати зміни у внутрішньому світі людини, трансформувати внутрі­шню "карту". Інсайт може бути інтелектуальним (ментальним) або емоційним. Більшу цінність, як зауважив ще 3. Фрейд, має емо­ційний інсайт. Тому варто не тільки зрозуміти, а ще й пережити те, що відкрилося. Переживання, тобто емоційна реакція, обов'язково виявлять себе тілесно, і те, наскільки глибоко щось вразило клієнта, буде помітно по його міміці, експресії, змінах у диханні, характерис­тиках шкірних реакцій, мисленнєвому напруженні та паузах, необ­хідних для того, що гармонізувати внутрішні процеси та "отямитися" - повернутися до реальності.

Нерідко когнітивний дисонанс, який склався під час консультати­вної бесіди, провокує відстрочену дію і прозріння наступає дещо піз­ніше. Але й у такому випадку під час бесіди можна зафіксувати поведінкові патерни, які засвідчують певні зрушення.

Щоб допомогти клієнту "піднятися" до інсайту, потріб­но створити досить високий рівень напруження (влити енергію), інакше "прозріння" не наступить.