8) Життєві навички

«Вистежити» будь-яку психологічну проблему потрібно не тільки психологічно, але й тілесно. Коригувати її теж варто на обох рівнях.

Духовність – інтегрований стрижень всіх сил індивідуальності, який забезпечує їй опору та цілісність. Розвиток духовності є найбільш досконалим механізмом психологічного захисту особистості.

Життєві навички – інтегрований психологічний досвід особистості, що диктує форми проживання та переживання життя. По суті, це форми організації свідомості, вироблені особистістю в процесі пристосування до себе та навколишнього світу.

58. Поняття про психологічний дискурс

(Галимо написано,одна вода)

Дискурс-специфічна структура переконань, понять,категорій та установок,яка формує стосунки та внутрішні тексти клієнта і проглядається в скаргах які він виносить на обговорення. Дискурс клієнта визначається історичним соціальним та сімейним контекстом і має множинну природу. (в когнітивн псхл-це репрезентація минулого досвіду та негласні правила які організовують інфу що стосується самої людини. )

Кожний терапевтичний напрям відріз тезаурусом, змістом метафор, конвенційними нормами і має свій унікальний спосіб структурування комунікативного акту. Це напевно і є цей довбаний дискурс,друзі мої.

59. Тіло та тілесний симптом, як індикатор психологічних проблем

Комунікативні можливості людини не обмежуються лише вербальними проявами.

До усвідомленої комунікації долучається процес „промовляння

тілом". Тіло „говорить" мовою власної деформації. Сприймаючи іншу людину, можна помітити риси специфічної тілесної маски, яка з'являється в результаті конкретних трансформацій її тілобудови (диспропорційність, згорбленість, зайва вага, худорлявість та ін.), або ж промовисті особливості експресії і міміки (втягування голови в плечі, характерні жести та пози, хода з вистрибом, дитяча беззахисність на обличчі дорослої людини тощо).

У психологічному пристосуванні до світу людина використовує не тільки психіку. Але й тіло, символічну мову конкретних збоїв у функціонуванні органів або їх різноманітні морфологічні порушення.

Роботу з тілом в психотерапевтичних цілях використовують в різних напрямках психотерапії: НЛП (якоріння, візуалізація відчуттів, пошук ресурсів в тілі), гештальт-терапія, танатотерапія, холотропне дихання, арт-терапія (танцювально-рухова)... Однак найбільш повно робота з тілом представлена в тілесно-орієнтованій психотерапії. Вона відрізняється від інших напрямків тим, що тут спілкування психотерапевта з клієнтом здійснюється не мовою слів, а мовою тіла. Її головна (і єдина) задача: зробити людину максимально адаптивною в її соціумі.

До ТОП не відносяться духовні практики, пов’язані з тілом, а також маніпуляції з тілом (масаж).

Постулати („закони”) ТОП:

1. Все, що є в душі та голові, є в тілі.

2. Тіло ніколи не обманює, тому вірити перш за все варто йому, а не словам („Людина не обманює, вона щиро помиляється”).

3. Тіло завжди хоче жити, для нього екзистенційних проблем не існує (напр, людина не може себе задушити – руки німіють).

4. Тіло у всіх влаштоване однаково (анатомія, фізіологія). А тілобудова напрацьовується (світогляд, проблеми).

5. Більше 70% інформації від іншої людини ми отримуємо (зчитуємо) з її тіла. Перше враження (тілесне відчуття) нічим не затьмарене, не варто його втрачати.

6. Тіло пам’ятає все.

7. Тіло легко та життєрадісно йде на контакт.

Культура тілесності

Західна: Тіло – вмістилище душі та розуму. Його необхідно мити, вчасно лагодити. Людина не чує своє тіло і не слухає. Врешті решт воно починає зраджувати, ображається.

Східна: Трикутник тіло – розум – душа рівносторонній. Тіло – повноправний учасник процесу життя.

Як тільки трикутник перестає бути рівностороннім, виникає проблема.

ТОП – спроба зробити цей трикутник рівностороннім.