15. Драма Карпенка-Карого "Хазяїн"

Хазяїн — соціальна комедія Івана Карпенка-Карого, написана в 1900 році. У ній драматург висвітлює явище становлення нової селянської української буржуазії в кінці 19 ст. Карпенко-Карий не тільки викрив потворні явища капiталiстичноï дійсності, а й висміяв моральне убозтво глитаїв, якi в гонитві за наживою втрачають людську подобу, стають огидними i жалюгідними хижаками. Сам автор так визначив тему цiєïкомедiï: "Хазяïн" - це зла сатира на чоловічу любов до стяжання, без жодної iншоï мети. Стяжання для стяжання!"

Основою комедiï є смiх - убивча сила, скерована на викриття негативних явищ життя. Дiякомедiï виникає на основiконфлiкту, породженого супе¬речностямисуспiльства, у якому одиницi стають мiльйонерами, а тисячi - наймитами i жебраками. У постiйному непримиренному конфлiктi перебуває головний "герой" комедiï, мiльйонерТерентiй Пузир, з усiма, хто насмiлиться стати на перешкодiздiйсненню його хижацьких планiв. Пузиревi добре вiдомо, що головним джерелом його збагачення є жорстока експлуатацiяробiтникiв. Ненаситна жадоба до наживи штовхає експлуататора на шлях злочинних махiнацiй. Вiн добре усвiдомлює, що, погодившись взяти участь у прикриттi банкрутства купця Михайлова, порушує державнi закони. Пузир боïтьсявiдповiдальностi, та не може з собою нiчоговдiяти. Прагнення одержати кругленьку суму грошей  від виручки - бере гору над усiмаiншими почуттями i примушує його стати на цей небезпечний шлях.

Пузир планує збiльшитисвоï багатства також за рахунок шлюбу дочки Сонi з сином багатiя Чобота. Його не цiкавлять почуття дочки, яка любить учителя гiмназiï Калиновича (конфлiкт Пузиря з рiдною дочкою). Пiд час здiйснення хижацьких намiрiв Пузиря зростає напруження й ускладнюються взаємини мiжбагатiєм та його робiтниками. Селяни не витримують жорстокоïексплуатацiï, спалахує стихiйний бунт. Пiзнiше розкривається махiнацiя з банкрутством, i над Пузирем нависає загроза арешту. Дочка Соня не скоряється волi батька i вiдмовляється одружуватися iз нелюбом, багатiємЧоботенком. Засобами гротеску, сатири драматург викриває глитайську суть психології Пузиря. Письменник підкреслює такі деталі в зовнішності та поведінці «хазяїна», які контрастують з його величезним багатством: латаний халат, старий кожух, борода. Бажання зекономити кожну копійку зрештою призводить до його смерті — Пузир погнався за гусьми і впав. В результаті він же і стає жертвою своєї ідеї щодо максимально раціонального хазяйнування.

16. Драма м. Кропивницького "Глитай або ж Павук"

У конфлікті і образах п'єси «Глитай, або ж Павук» вперше в українській драматургії широко та реалістично зображені нові процеси, нові явища пореформеного українського села, точніше — села кінця 70-х початку 80-х рр.(соціально-побутова драма). Незважаючи на те, що події в драмі весь час розгортаються навколо інтимних справ Йосипа Бичка (поздумувавши над тим, яка ціна грошей, якщо за них не можна купити всього, він захотів домогтися молодиці Олени, дочки бідної вдови Стехи, яка була дружиною Андрія Когута, вдавшись до підступних способів, він домігся бажаного), цей мотив відіграє тут, власне, допоміжну роль. Передусім автора цікавила постать глитая як соціальне явище, як породження тогочасних економічних і суспільно-політичних умов. У драмі він прагне показати не тільки причини, що породили цей тип, але й його психологію, ницу мораль, убогий внутрішній світ, підступну його поведінку. Провідне в характері Бичка — жадоба збагачення. На шляху до наживи він не спиняється ні перед чим, нехтує найелементарнішими вимогами усталеної народної моралі, ганьбить людську честь і гідність. Єдиний бог, якого він визнає і якому поклоняється,— гроші. Він постійно обплутує своїм «павутинням» селян, спритно удає з себе богобоязливого, доброчесного, безкорисливого благодійника, мало не за кожним словом згадує Бога і спритно виконує роль правдолюбного християнина. Сповнені драматизму образи селян, які ніяк не могли позбутися боргів, сплачували глитаєві великі відсотки за позичені в скрутну годину гроші. Поряд з постаттю глитая Кропивницький створив ще ряд типових і глибоко правдивих образів: Олена, в трагічній долі якої значною мірою розкривається становище затурканого, безправного, пограбованого багатіями селянства, постать старої жінки-біднячки Стехи — матері Олени, образ Христі — подруги Олени, дівчини з багатою душею, яку ще не потьмарила похмура дійсність. Виразно окреслений образ непокірного, чесного селянина-наймита Андрія — чоловіка Олени. Після довгих поневірянь по заробітках він повертається у рідне село і стає месником за всі кривди, заподіяні його родині підступним глитаєм. З щирою симпатією змалював драматург селянина Мартина Хандолю, що колись був заможним, але потрапив у тенета Бичка й цілком розорився. Всі герої окреслені драматургом пластично, правдиво, наділені індивідуальними рисами. Автор показує, що в народі живуть могутні, невичерпні сили, віковічне прагнення до вільного і щасливого життя. Такого нещадного викриття хижацтва, морального спустошення експлуататорської верхівки пореформеного села до Кропивницького в українській драматургії ще не було.