78. Проблематика літературно-критичних статей і. Франка.

На ранньому літературно-критичному етапі його діяльності позначились захоплення суто ідеологічним трактуванням літератури як художнього відповідника життю, що несе в собі весь спектр соціальних мотивів. На його думку, література буде лише тоді справжньою, коли відіграватиме значну суспільну роль, матиме громадянське звучання, реалістично показуватиме ідейний поступ народу. Найвиразніше свої тодішні позиції він висловив у статті "Література, її завдання і найважливіші ціхи". Йшлося в ній про неможливість існування літератури поза зв'язками з життям, і ці зв'язки уявлялися молодому Франкові тільки тенденційними, класовими, партійними. Цією думкою він нібито розв'язував одразу дві проблеми: заперечував "естетикам" із журналу "Правда", які вбачали завдання літератури в зображенні життя з позицій краси, і відкидав "об'єктивізм" І. Нечуя-Левицького, який у статті "Сьогочасне літературне прямування" говорив про "дзеркальну" (щодо життя) суть літератури. Франко уявляв літературу як частину духовної історії нації, наголошував на єдності в ній національного та загальнолюдського, на взаємодії традицій та новаторства. За І. Франком, література — це естетичний вияв гармонії життя, позначений силою індивідуального обдаровання письменника. На думку І. Франка, літературна критика лише тоді буде відповідати своїй суті, коли керуватиметься естетичними принципами. Вона повинна входити в обсяг психології і мусить послуговуватися тими методами наукового досліду, якими послуговується сучасна психологія. Принциповим для І. Франка було з'ясування проблеми краси в мистецтві і зв'язку краси з уявленнями про психологічні стани людини. Наприкінці XIX ст. дедалі гучнішими ставали надії на виняткову властивість краси як рятівного феномена, і в певних мистецьких колах почала дебатуватися думка про красиве в житті як єдиний предмет творчості. І. Франко доводить, що для поета, артиста немає нічого в світі ні гарного, ні бридкого. В історії української культури творчість Івана Франка складає цілу епоху. Важко знайти галузь, в якій би він не сказав своє вагоме слово. Творчий діапазон Франка - безмежний.

79. Проблематика повісті і.Франка"Boa constrictor". Дві редакції повісті

Повість «Boa constrictor», створена у 1878р., вводила в українську літературу жанрову структуру, не подібну ані до романтичного, ані до просвітницького роману виховання. Картини природних і соціальних, свідомих і позасвідомих впливів, які формують новий суспільний тип галицького мільйонера, розгортаються опосередковано — через спогади героя. Спогади, рефлексії майже не контролюються героєм і поступово підкоряють його собі. Повість стала психологічною студією підсвідомості чоловіка, який перетворюється на автомат і живе у світі власних марень. У спогадах і роздумах вивільняється загнаний у підсвідомість "совісний чоловік". Пізніше Франко дописує епілог, підкреслюючи ілюзорність переродження Германа в "доброго чоловіка". Особливу роль у повісті відіграє символічний образ змія — полоза, боа констриктора. Картина, на якій зафіксовано момент полювання змія — полоза на газель, переростає в містичний підтекст усієї історії й символізує сферу підсвідомості героя, якого мало не задушив власний син. Так постає метафоричний образ капіталу, новочасного суспільного фатуму, що його уособлює змій — полоз. 1907 р. Франко створює нову редакцію повісті. Зображуючи характер і життєвий шлях "галицького капіталізму", він зупиняється, як сам зауважує, на історії "галицького капіталізму взагалі". Характер Германа Гольдкремера уособлює в цій редакції вольовий пафос буржуазного прогресу. Негативний бік прогресу втілено у волюнтаристських й садистських нахилах Дувідка. Морально-психологічна проблематика й психоаналіз першого варіанта повісті в цій редакції значною мірою переосмислені й усунуті. Переробляючи повість "Boa constrictor", Франко мовби завершував розпочату наприкінці 70-х років художню епопею з бориславського життя.