2. «Рассказы из русского народного быта» м. Вовчка(тематика, ідейне спрямування, образи)

Свою творчість російською мовою письменниця почала ще в немирівський період, коли написала низку оповідань («Надежда», «Маша», «Игрушечка»), які ввійшли до збірки «Рассказыиз народного рускогобыта». Тут вона далі розвиває антикріпосницькі мотиви, наближається до сатиричної манери письменників гоголівського напряму в розкритті паразитичного побуту, бездуховності існування дворян-поміщиків, утверджує ідеал свободи. «Маша» та «Игрушечка» — найкращі антикріпосницькі оповідання російськомовної збірки. Ці оповідання розповідають про дві різні долі — дівчини-кріпачки Маші та панночки Зіночки. В оповіданні «Маша» в образі селянської дівчини письменниця розкриває тему людської гідності, любові до волі та рабської сутності кріпосництва. Це оповідання зазнало гострих нападок з боку реакційної критики та поміщиків. Вони стверджували, що твори письменниці позбавлені реалізму і художності, а образи не є типовими. Типовий образ — яскравий персонаж, індивідуальні властивості якого поєднані з найхарактернішими рисами людей певної групи (за соціальним станом, характером тощо. Персонаж є типовим, коли він діє за обставин, що відповідають історичній правді). На прикладі головної героїні оповідання, Маші, Марко Вовчок показує природну потребу і суспільну необхідність кожної людини бути вільною. Маша змалку бачила жахливе життя рідних і односельчан-кріпаків, уже у сім років вона відчула огиду до кріпаччини і кріпосників. Маша рано зрозуміла, що має право самостійно думати, заперечувати і погоджуватись, тому єдиним її прагненням стає воля — за будь-яку ціну. Ставши вільною, Маша відчула, що навіть усвідомлення цього робить її щасливою. Панночка Зіночка («Игрушечка») змалку вбачала своє призначення лише у керуванні «нижчою расою», у пригніченні «холопів». Людина для неї — лише іграшка. Іноді в Зіночці прокидалися гуманні почуття до Ігрушечки, але лицемірна ключниця Орина Іванівна гасила їх, доводячи панночці, що вона вправі розпоряджатися кріпаками. Але життя зломило панночку, вона збожеволіла і вмерла. У творах, написаних російською мовою, Марко Вовчок виявила себе майстром великих прозових жанрів, автором проблемних романів і повістей. Критика ХІХ і ХХ ст. більше уваги приділяла її «Народним оповіданням», однак частина сучасних літературознавців вважає, що по-справжньому новаторськими стали ті твори письменниці, де вона порушує в першу чергу психологічну проблематику. Романи й повісті Марка Вовчка кінця 60-70-х років присвячено насамперед двом проблемам: 1) художнє викриття фальшивого «демократизму» та «лібералізму» тогочасного дворянства, показ їх паразитичного, беззмістовного існування («Отдых в деревне», «Теплое гнездышко», «Глухой городок», «Тюлевая баба»; 2) показ становлення «нових людей», зокрема, переосмислення ролі та місця жінки в громадсько-політичному житті («Живая душа», «В глуши», «Записки причетника», «Жили дабыли три сестры»). Таким чином, аналіз прози Марка Вовчка засвідчує, що феміністичні тенденції, які виразно окреслилися в літературі модернізму, пов’язані з традицією, закладеною Марком Вовчком. І в обстоюванні права жінки бути самій собі ціллю Марко Вовчок часом була навіть рішучіша й послідовніше, ніж модерні авторки.