55. Повісті б. Грінченка « Під тихими вербами» і «Серед темної ночі»

Для початку слід зазначити, що повісті «Серед темної ночі» і «Під тихими вербами» нерозривно пов’язані між собою темою тих соціальних суперечностей в українському селі на зламі століть, які зруйнували патріархальну хліборобську родину, принесли горе батькам, скалічили долю синів. Ось вам і типові обставини, а це ознака реалізму. Головне, що в центрі уваги письменника знаходяться не просто факти, люди й речі, а ті закономірності, які діють у житті.  Назва «Серед темної ночі» є символічною- люди, опинившись у жорстоких умовах утисків, злиднів та здирств, прозябають у безпросвітній темряві. Якщо ж прочитати назву другого твору «Під тихими вербами», не заглядаючи у повість, то може скластися враження, що нарешті на українську землю прийшов лад і спокій. Але і при світлі дня в зеленому раю під тихими вербами темрява не розвіялася, продовжує панувати лихо ще лютіше і зловісніше, хоч у фіналі знову чутно сподівання, що колись-таки розвидніється. Типова українська повість з типового українського життя.  У повісті «Серед темної ночі» розкривається трагедія пропащої сили — Романа. І хоч розпочинається вона світлим настроєм — Роман повертається з військової служби — але закінчується «темною ніччю». Ця людина відчуває до хліборобської справи глибоку відразу, не поспішає допомагати батькові, пиячить, байдикує. Усе село глузувало з нього, а «кумпанія» ставилася прихильно, поки бряжчало в нього в кишені. Жахливо, що він починає грабувати власних батьків. Коли ж його впіймали із салом, він вирішив податися до міста, кинувши крізь зуби «півзвіря-чий згук лютості й зненависті». Озлобленість дармоїда зрештою знаходить вихід. Увійшовши в зграю конокрадів, Роман приводить злодіїв у рідне село, викрадає батькових коней. Але в його розумінні це не вважається крадіжкою, адже він, на свою думку, лише відбирає частку свого майна. Покуштувавши хоч і ризикованого, зате легкого злодійського хліба, Роман уже не уявляв свого життя інакше. А от у іншій повісті « Під тихими вербами» ми бачимо своєрідний двобій братів: Зінька і Дениса. Відійшовши від народницького погляду на селянство, Грінченко яскраво показує ту кривду, яка чиниться в селі, в райському куточку землі — «під тихими вербами» Слобожанщини. Визначальною рисою реалізму Грінченка є майстерність узагальнення соціальних процесів, що відбуваються в селі. Ми бачимо сукупний образ глитаїв, які не гребують жодними засобами в пориваннях до збагачення: «Попанували пани-по-міщики, тепер ще треба й господам-хазяїнам попанувати!» Глитаї вирішили захопити громадську землю нечесним шляхом. У творі, на жаль, так і не знайдено ніким шляху, який може привести людей до щастя. Народність виявляється в тому, що Грінченко дуже вболіває за долю селян, тому і подає образ Зінька, який намагається покращити життя. Й одночасно він переживає за те, що серед селян ще багато затурканих, забобонних людей, які нікому й нічому не вірять, хіба що чарівникам і знахарям. У вступі неодмінно треба сказати про ті процеси, що відбуваються на селі, і як іх зобразив Борис Грінченко. А у висновку ви можете порівняти їх з дійсністю: можливо, і у нас, у наші часи, не все так гарно, як здається на перший погляд.