93. Сатиричні твори і. Франка (тематика, об’єкт сатири, художність)

Іван Франко багато зробив для збагачення жанрових форм сатиричної прози. Його творчість є своєрідним перехідним містком між сатиричною літературою останньої третини XIX ст. і сатирою початку XX ст.Він урізноманітнив жанри сатири, увівши в українську літературу жанр хроніки ("Сучасна літопись"), сонета ("Тюремні сонети"), створив жанр сатиричного меморандуму ("Меморандум будяків"), притчі-пародії ("Притча о блудних отцєх"), надав новаторських ознак жанру сатиричного послання ("О.Лунатикові"), сатиричної і фантастичної казки ("Лис Микита", "Старе добро забувається"). Першим сатиричним твором І.Франка, що розкривав українсько-польські національні відносини в умовах Австрії, був вірш "Воронізація", поміщений у 17-у числі "Зеркала" за 1882 рік. Іван Франко розвінчує колоніальну політику австрійського уряду, впроваджувану польською шляхтою. Вважаючи себе в культурі вищими від українців, ворони (поляки) вирішили змусити "насильно зараз воронізуваться" сорок (українців). Жало сатири тут спрямоване проти шовінізму й політики польської шляхти з їхніми віковими претензіями на українську територію та панування над українцями. Також Іван Франко в сатиричних творах піддає нищівній критиці й українську інтелігенцію-перекинчика, яка сприяла денаціоналізації корінного народу Галичини, вважаючи його мову й культуру мертвими. У більшості Франкових текстів простежується тенденція до жанрового синкретизму: найчастіше риси казки поєднуються з генологічними ознаками байки та фейлетону. Таке руйнування фольклорної "чистоти" казки ознаменувало появу у творчості І.Франка й загалом у світовій літературі нового жанру - політичної сатиричної казки. Чи не найкращим зразком цього жанру можна вважати оповідання Івана Франка "Свинська конституція". Народний оповідач Антон Ґрицуняк розкриває слухачам очі на реальну чинність законів австрійської конституції. У самому визначенні "свинська конституція", художні означення з яскраво негативними конотаціями видаються, на перший погляд, недоречними. Назва об'єднує в собі два несумісні поняття з абсолютно різних сфер - тваринного буття ("свинська") і буття власне людського, громадського, суспільного (конституція). Ця суперечність, покликана заінтригувати читача, розв'язується у сюжетних колізіях твору. Протилежні поняття об'єднуються, створюючи сатиричну художню концепцію, у якій людське опущене до рівня звірячого, "свинського" й навіть нижче від нього. Це гірка і вбивча сатира на суспільно-політичний лад, у якому навіть свиня має більше прав на життя і свободу, ніж простий чоловік - "хлоп". Жанрово близькими є невеликі за обсягом прозові твори "Казка про Добробит" та "Звірячий бюджет". Вони відзначаються багатоепізодним сюжетом і гострим соціальним конфліктом: головний герой стикається з необмеженими у своїй владі сильнішими світу цього. Так, заможний, багатий Добробит із "Казки про Добробит", що уособлює галицького селянина, потрапляє під всевладну руку австрійського урядовця Гопмана. Нерівноправність свого соціального статусу з усесильним монархом і царем Левом та його генералами-драпіжниками усвідомлюють і болюче відчувають підпорядковані їм лісові звірі ("Звірячий бюджет"). Композиція творів набуває форми діалогу, у якому виявляється протистояння і зіткнення протилежних ідей та характерів. Така архітектоніка покликана оживити у читача спогади про добро, істину, красу, які, одначе, не завжди є домінантними у фіналі твору. Реципієнт повинен задуматися як над власною долею, так і над долею соціуму в цілому. Виходячи з принципів реалістично-критичного зображення дійсності, Іван Франко істотно збагатив українську літературу сатиричними жанрами, стильовими прийомами гумору, сатиричної гіперболи, фантастики і гротеску, наративною формою містифікації, засобами типотворення з їх необмеженими можливостями обсервації суспільно-політичного життя. Сатира Івана Франка - це більше ніж просто "прихована насмішка", що спрямовується на створення комічних ситуацій і загалом не виходить поза вузькі рамки одиничного тропу.