4. Повість «Інститутка» м. Вовчка (реалізм повісті, художність, оцінка представників революційно-демократичної літератури)

«Інститутка» – найкращий україномовний твір Марка Вовчка, перша в українській літературі соціальна повість, яку письменниця почала писати 1858 року в Немирові, а завершувала наступного року в Петербурзі. Авторка досягла в ній класичної довершеності сюжетно-композиційної організації, гармонії змісту і форми. Жанр повісті дав можливість автору ширше, ніж в оповіданнях, охопити життя, змалювати більше людей. Перший розділ твору є експозицією: тут описано характер головної героїні Устини, від імені якої ведеться розповідь. Вона кріпачка у старої поміщиці, до якої приїжджає після навчання в інституті в Києві рідна дочка. Панночка вибирає Устину своєю покоївкою. Марко Вовчок, як і в оповіданнях, використовує засіб протиставлення. Інститутка розумна і гарна дівчина, але її характер просто жахливий: вона ставиться до кріпаків, як до худоби, постійно знущається з них. Необмежене нічим право деспотизму і жорстокості розвинуло в панночці садистські нахили, виявило ненаситну жадібність, особливе презирство до кріпаків, як людей іншого, нижчого сорту. Проте в дійсності ми бачимо, що кріпаки часто стоять набагато вище від вченої панночки. Незабаром панночка одружується з лікарем і переїжджає до нього на хутір, забравши з собою Устину та її чоловіка Прокопа. Особливу жадібність виявляє пані у сцені, коли старенька бабуся-кріпачка роздає дітям по яблучку. Так вона робила завжди. Але тепер інститутка обізвала її злодійкою. Під час сутички пані вдарила стареньку по обличчю. На її захист стала Устина, а коли панночка хотіла побити й її, то їх захистив тільки Прокіп. За це його було покарано і відправлено в солдати. За чоловіком їде і його дружина. І хоч як важко Устині у наймах у чужих місцях, але порівняно з тим, що було, це для неї воля. І навіть те, що Прокопа відправили з військом далі, а вона залишилася в місті, не дає їй більшого відчуття горя, аніж кріпацтво. Устина вдячна своєму чоловікові, що він витягнув її з пекла. До речі, у сучасному літературознавстві існує багато цікавих інтерпретацій образів повісті. Наприклад, Р.Чопик висуває гіпотезу, що в образі панночки змальовано психотип «упиря», а реалістична соціальна повість зіткана на канві містики. Згадаймо, що упир прибирає личину вродливої дівчини. Мусить сподобатися жертві, приспати її увагу, бути бажаним, ще й запрошеним (згадайте, як бабуся чекала і готувалася до приїзду внучки). Панночка наче висисає енергію з усіх навколишніх, тому ми бачимо, що молоді життєрадісні люди «пов'яли, змарніли» (до речі, так само говориться й про женихів панночки), весела Устина тепер тільки зітхає, Катря божеволіє й топиться. Натомість із тендітної панночки робиться пишна панія. А згадайте сцену побиття Устини: «Оглянулась я на неї – страшна така зробилась, що в мене й ноги захиталися» (логічного пояснення цьому страху нема). Чопик говорить, що це наче сцена легалізації упиря, коли чудове личко спотворюється, виставляючи ікла. В основі сюжету – реальний соціальний конфлікт, в основі якого гостре протистояння двох антагоністичних сил того часу. У творі показано два покоління панів і два покоління кріпаків. Внучка поміщиці виявляється ще жорстокішою й аморальнішою за стару пані. Але змінюються й кріпаки. Повість ілюструє еволюцію персонажів з народу. Спочатку смирні і покірні (адже більшість героїнь є пасивними жертвами кріпосників), вони починають приходити до протесту, який серед більшості проявляється пасивно, насамперед в усвідомленні несправедливого до них ставлення, а в окремих випадках активно, як це бачимо на прикладі Назара, який утікає від панів, і Прокопа, що зупиняє пані. Прокіп уособлює в собі образ кріпака-протестанта. Твори Марка Вовчка з народного життя своїм спрямуванням, правдивим зображенням умов кріпосницької дійсності заперечують насильство, жорстокість, рабство. Однак авторка порушує не тільки соціальну проблематику, її твори мають глибше спрямування. Тут йдеться також про проблему волі людської особистості як базову, необхідну для гармонійного існування цінність, а також про проблему вибору. Таким чином, українські оповідання й повісті стали новим кроком у розвитку вітчизняної прози. Марко Вовчок збагатила наше письменство новими жанрами, оновила арсенал художніх засобів характеротворення, композиційну будову, ввела нові типи нарації, удосконалила мову та стиль прози. «Інститутка», на думку І. Франка, сягає найглибше в «суть кріпацького лихоліття». Реалізм і народність повісті, актуальність поставленої проблеми (розкріпачення селян), художня майстерність письменниці зробили «Інститутку» одним з кращих антикріпосницьких творів. Російський літературний критик Микола Добролюбов високо оцінював уміння письменниці розкривати Соціальні явища, змальовуючи сумне, безрадісне становище селянина-кріпака, «характер руської простої людини». Він зазначив, що Марко Вовчок зуміла передати почуття і привабливі риси простої людини: її волелюбність, ненависть до будь-якого гніту, здатність до протесту.