97. Співомовки с. Руданського (тематика, ідейні мотиви, художність)

Степан Руданський придумав один із жанрів гумору — співомовки. Це дотепні, динамічні, сюжетні твори з використанням різноманітних засобів гумору та сатири і побудовані на якомусь народному анекдоті, приказці чи казковому мотиві. Героєм співомовки Руданського виступає і проста трудова людина, і служителі різних релігійних культів (попи, ксьондзи, рабини), і царська урядова адміністрація, і поміщики-кріпосники. Але кожний з них має ті чи інші моральні вади, які сатирично зображує і викриває з гумором автор. Ми сміємося з хитрощів цигана («Циганський кінь», «Спасибі», «Циганський похорон»), з пихатості польського шляхтича («Не вчорашній», «А що тепер буде?», «Шляхтич»), зі скнарості єврея-шинкаря («Козацька міра»), з винахідливості пройдисвіта-москаля («Полотно», «Іскра», «На вадапой!»). Та найчастіше героєм співомовок є простий мужик, українець. У нього теж немало різних моральних вад, які Руданський висміює (добрим гумором. Але за цим сатиричним висміюванням ми відчуваємо шанобливе ставлення поета до своїх співвітчизників, яких він дуже любив і за долю яких у нього боліла душа. Співомовки показують цих героїв у рідних побутових ситуаціях, де і виявляються їх моральні вади («Допиталась», «Указ», «Добра натура», «Робили»). Руданський у гумористичному тоні засуджує нехтування споконвічними моральними цінностями: честю, родинною любов'ю, гідністю, добротою. Співймовки С. Руданського можна поділити на три групи: ті, що викривають служителів церкви; ті, у яких висміюються вади характеру людей; у яких висміюють панів. У співомовках «Козак і король» та «Запорожці у короля» висміяно панів, які хотіли поглумися з козаків, щоб показати свою зверхність, але їм це не вдається. Серед козаків багато розумних людей, дотепних, кмітливих, і вони так повертають справу, що в дурні пошилися пани. Ляхи-мосціпани теж не змогли принизити козаків, посміятися з їхніх довгих вусів. Адже саме з цією метою вони запропонували своїм гостям сметану. Та кмітливі козаки разом відмовилися. А козак зі співомовки «Козак і король» перехитрив самого короля, давши відповіді на три складні запитання. І дотепний козак отримав винагороду: поїхав додому в золоті. Ці співомовки високо оцінив І. Франко. Він відзначив «незвичайне майстерство форми і народної мови, живість і простоту вислову, делікатний гумор».

98. Стаття і. Франка «з останніх десятиліть хіх ст.» (Загальна характеристика)

Як історик літератури він говорить про доцільність аналізу «найновішої» літературної хвилі в статті «З останніх десятиліть XIX віку» (1901): «Можна би теоретично говорити pro і contraсеї літератури, але для історика такі суперечки не мають зна-чення. Для нього кожний напрям добрий, коли його репрекентанти — справдішні і живучі таланти». Водночас як літературний критик і представник свого літературного покоління, певної школи він включається в дискусію щодо таких гасел найновішої літератури, як абсолютизація краси, навмисний відхід від утилітарно-громадських цілей,провокативністьекстравагантно-ігрових способів самореклами, як, приміром, маніфест «Молодої музи» тощо.І.Франко пише про традицію й новаторство творчості молодих українських письменників у статті “З останніх десятиліть ХІХ віку”: “Засвоївши літературні традиції своїх учителів, молода генерація письменників, до яких належать Ольга Кобилянська, В.Стефаник, Л.Мартович, Антін Крушельницький, Михайло Яцків і Марко Черемшина, прагне відображати своєрідність українського життя у зовсім новій європейській манері”. звернув увагу на особливості художньої організації їхнього письма, на буяння ліризму, особливу ритмічність і музикальність їхнього слова, в чому можна бачити найвищий тріумф поетичної техніки, але — ні, наголосив І. Франко, це вже не техніка, це "спеціальна душевна організація тих авторів, виплід високої культури людської душі"3. Йшлося, отже, про психологічні основи модерної творчості молодих авторів, про з'яву в їхніх душах нових нюансів, які дали змогу зробити якісний стрибок у розумінні й реалізації завдань самого явища літературної творчості. У цій статті І.Франко велику увагу приділяв дослідженню нових особливостей літератури кінця ХІХ - початку ХХ ст., правдиво висвітлив ті риси, що відрізняли “нову школу” літератури від “старої”, а в статтях, “Старе й нове в сучасній українській літературі”, “Принципи й безпринципність” та ін. продовжив розмову на цю тему.